"Відвертість"

Честер Фінч

Я пишу ще з 15 років. Все пишу та пишу а для кого незнаю.. 5 Книг та так само і Збірників маю. А для кого вони? В тих полицях стояли.. І роки все проходили, і писати став менше. Вже не бачив я сенсу в писанині моїй. А комусь прочитати я давати боявся.. Так і пилом посипались всі ті твори мої.. Все вагався чи варто розпочати спочатку.. Поділитись віршами, не закривати в собі. І тепер я знову все пишу та пишу.. Але тепер я вже знаю, для кого вони!

2022-12-14 22:16:01

4

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Сандра Мей

Як на мене цей вірш розкриває проблему багатьох поетів, а можливо і всіх. ( в мене теж таке було, тому дуже сподобався вірш)

Відповісти

2022-12-15 12:58:34

2

Воланд Дарсі

Якщо боятися, це стосується не тільки віршів, то можна залишитись назавжди на одному місці, тому повний вперед. Бажаю успіхів :)

Відповісти

2022-12-16 08:48:58

1

Честер Фінч

@Воланд Дарсі Дякую)

Відповісти

2022-12-16 08:55:35

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

26

4651

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11239