Вірші
втома/
Не забудь приховати свою втому
Тримайся! Навіть якщо сил немає
Сьогодні знов повернешся додому,
де ніхто тебе не чекає
Де ніхто не заварить чаю
Не обійме й не поцілує
Зсередини по-троху згасаєш,
Та й чи ззовні живеш? не знаю
Вже навряд чи хто полікує
Тиша, темрява і думки в голові
вирують по колу несамовито
Забагато стекло вже крові
в те трухляве корито.
Сьогодні знов повернешся додому,
де ніхто тебе не чекає
Замість крапки ти ставиш кому,
Й пишеш те, що ніхто не читає
2
0
90
\Не варто було|
Наче інший сценарій та все той же спектакль
Наче інші актори, але й ролі ті самі
В стакані з водою карвалолу п'ять крапель
Розчинилось. Цього разу не мамі,
А для себе те зілля варилось.
Неможливо збагнути де допущено помилку,
На якому етапі усе пішло шкереберть
Можливо варто було тоді вилку
Не діставати з шиї доки смерть
Надсилала останню посилку.
Можливо, а можливо не варто було
Просто занадто мене дратувати.
Те тіло ще дихало б і жило б,
Аби здогадалось не провокувати.
Та байдуже.
В'язниця то просто кімната.
Чи легко вбити людину фізично?
Чи легше від наявності мотиву та агресії?
Принаймі вбивство, для багатьох звично
Але лиш моральне і лиш після сесії.
Я прокинулась нарешті після сну.
Поруч труп
В руці вилка, на одязі кров.
Я здавала борги, писала роботи і...
Їла суп.
Невже не втрималась знов?
Цього разу, Петренко Любов...
Світла пам'ять... Але темна кімната
Не варто було мене провокувати.
2
0
99
Я люблю дощ
я люблю дощ. люблю, а значить так і є
Люблю ці краплі, що на шкірі відчуваю
І так стояла б вічно під дощем, бо це моє
Від того, що люблю, себе я не ховаю
Люблю йти просто неба під дощем,
Навіть якщо то злива, ллє як із відра
Коли ж би то нагода трапиться іще,
Аби відчути дощ я на собі змогла.
Всі кажуть, що люблять таку погоду
Та, боячись промокнути, ховаються
Бо люблять здалеку і не саму воду,
А те, що після дощу відбувається.
А я люблю й калюжі від дощу також
Гуляти ними теж окрема насолода.
Наче в дитинстві: йдеш і мрієш... Що ж,
Сказати нічого, прекрасний стан природи.
2
0
249
Два слова
Я - жива!
Жива, поки серце гаряче
Так гарно безперервно б'ється...
Жива, як сміюся, сумую чи плачу;
Коли душа як барвіночок в'ється.
Я жива, коли працюю або ні,
Коли з друзями гуляти маю змогу.
Я жива і я щаслива. Так наче уві сні
(Чи то наяву траплялося мені?)
Заблукать змогла. Та так, що й не знайти дорогу
Та байдуже! Головне, що я жива
І що відчуваю це кожну хвилину.
Я зростаю, розвиваюсь, досягаю, помиляюсь;
Падаю та знову підіймаюсь (і таке бува,
від того не загину)
Знов думки, бажання, цілі, плани...
Все це без упину.
І життя постійно ставить ті капкани,
І проблем кида мені на спину.
Та й дарма! Але ж...
То все так ніби беззмістовно, і не має меж.
А жити хочеться на повну -
Без тих проблем, що не зникають!
Та й цінність зовсім інші речі мають...
Так десь повіяло північними вітрами.
Багато сенсу в двох лише словах,
Якщо той лист, отриманий від мами,
Містить в собі оті: "Все добре. Я жива..."
1
0
222
Ще крок. Всього один
Ще зовсім трохи...
І я позбавлюсь здатності
Відчувати хоч якісь би то почуття.
Завезли нещодавно на склад прості
Причини піти з життя.
З цього мерзенно циклічного;
З життя, де вирує хаос всюди.
Для компанії покличу свого...
Друга.
(Дяка він не такий як всі люди)
Металевими ланцюгами,
Що міцніші ніж нерви моєї мами
Ретельно душу свою обмотаю
(Десь уявно навколо шиї)
А з тіла бруд той старанно я змию...
І чиста підійду сміливо до краю.
Ще крок. Всього один.
І тиша... Абсолютна
То, кажуть, авторка жахливих картин
Стрибнула без парашута.
Занадто пізно, не встигли відвести від краю
Байдужість нині у керма.
Стою я "в соло" тут і невідомо що чекаю
Я по боках дивлюсь - сама.
І в цьому світі я одна
Самотня, як в степу билина.
І не моя в тому вина,
І не твоя провина.
То просто план такий життя - лишити зовсім наодинці
Таке мале незаймане дитя,
як я...
В отій порожній без опалення хатинці.
1
0
238
Без назви
Холодні долоні. Сині вуста
Мокре волосся(води не менше літри)
Може й корисна, та всередині пуста
Дівчúна, що подібна до макітри.
Пристосована до різних сфер життя
Виживати навчена відмінно
Та всередині - вона зовсім дитя,
Що лишень гратися повинно.
Йде дорогою, навмання оминаючи ями.
Вологі має шкарпетки і ноги.
Та попри все не влаштовує драми
І впевнено тримається дороги.
Багряного шкарпетки набули відтінку
А щоки дівчúни із присмаком солі.
Вона йде, не даючи собі відпочинку
З помірним темпом у пошуках долі.
2
0
303
Уявна в'язниця
Це всього лиш уявні ґрати.
Уявна в'язниця
Годі під ковдрою на ліжку валятися.
Вийди нарешті з кімнати, сестриця,
на годинку хоча б прогулятися.
Подивись на світ білий очима сонними,
пізнати щось нове нагоди не втрачай.
Приглуши внутрішній свій стон німий
та, лінь залишивши позаду,
пірни у знань цікавих край.
Розвивайся! Живи! Кохай! Та ніколи
про дії, що вже вчинені були, не шкодуй.
Життя свого цінуй кожну хвилину,
бо не в змозі зупинити часу плин
у цьому світі. Тому даремно його не марнуй!
2
0
186
Абсолютна темрява
Абсолютно без світла, в темній кімнаті
Двоє сиділо, розплющивши очі.
З ліхтарями в руках, проте горді й пихаті
Так і сиділи б до закінчення ночі.
Кожен ситуацію змінити мав змогу
Та обидва просто чекали на диво.
Темна кімната. Зрештою світла дорогу
Дав один з них, рефлекторно й квапливо.
Погляди зустрілися, дар мовлення зник
Вони наче й не бачили нічого навколо.
Поєдналися душі, на волю вирвався крик
Та сердце одного нестерпно кололо.
Той інший просто заплющив очі. І надалі
Все так само сидів у темряві відчайно.
А перший з ліхтарем, розглядавши деталі
Відшукав двері та й вийшов негайно.
Абсолютно без світла, в темній кімнаті
Залишився сидіти вперто сам.
Він не такий як інші, він королівської знаті
Тому не повірив блакитним очам.
Твердо впевнений в собі і непохитний він
Навіть не розглянув пропозицію єднання.
В своїх думках заритий, серед бетонних стін
Наче переможець наприкінці змагання.
Він обрав власну темряву. У цій кімнаті
Не було достатньо місця для двох.
Вибір зроблено остаточно. Та в результаті
Всі почуття покрив байдужості мох.
4
0
202
Війна
Дістаю останню цигарку з кишені
Роблю черговий глибокий вдих
І відчуваю, як наповнені легені
Тим болем, що з'явитися встиг.
Перед очима всі недавні події,
Що закарбувалися в пам'ять навіки.
Наче склянка, мої розбилися мрії,
А в ній для душі зберігалися ліки.
В голові думки розбіглися по кутках
Війна нахабно викрала план дій.
Натомість подарувала мені вона страх
І рідний дім понівечила мій.
8
0
201
Светр на голе тіло
Ми зустрінемось знову з тобою вранці
Я одягатиму светр на голе тіло
А ти поспіхом натягатимеш штанці,
Рефлекторно і досить вміло.
Я одну зварю порцію кави
Ти беззвучно підеш на роботу
Я володарка цієї вистави,
Ти глядач, що сидить навпроти.
7
0
218
Обережно, можна закохатися
Неначе грім серед ясного неба
Так раптово з'явився мені ти
Тепер більшого навіть не треба
Аби в твоїх лиш обіймах сидіти.
Тепер в твоїх очах би тонути
Навіть вміючи плавати гарно.
Мені тяжко насправді збагнути
Як сонце світить, коли хмарно.
Я не знаю куди б їх подіти,
Ті почуття, що мене накривають
Я не вміла раніш так радіти
Тому, що думки зігрівають.
"Обережно, можна закохатися"
На тобі бути така мала
Табличка з розбірливим написом
Щоб я тебе не покохала.
5
0
183
Крізь смальту
Оксамитової шкіри торкаються губи
Легкий подих твій відчуваю востаннє
Епічність моменту цього наяву би
Колись перевершила би сподівання.
Смарагдовий проблиск серед асфальту
Активував давно сплячу цікавість
На тебе дивлюсь тепер я крізь смальту,
Добре бачу мережеву чорну вуаль ту
Разом з нею й на серці шершавість.
5
0
152
Подзвони мені
Подзвони мені ввечері позавчора
Я цього з нетерпінням чекатиму.
Та сьогодні я з молотом Тора
Проти тебе скоріш воюватиму.
Напиши двома днями раніше
Розповім тобі я про кохання.
Та наразі твій голос не тішить
Наче сонечко з самого рання.
Ти за декілька днів до сьогодні
Прийди до мене на чашечку кави.
По різні боки стоїм ми безодні
Забувши зовсім, чого так чекали.
Подзвони мені ввечері позавчора
Навіть слухавку взять обіцяю.
Я тобою вже більше не хвора
І в думках тебе не обіймаю.
5
1
161
Я тебе "кохаю"
Як можна казати "я тебе кохаю",
Коли твоє серце безжально мовчить?
Або кричати "я нічого не відчуваю",
Коли в середені вогнем все горить?
Навіщо розповідати собі та "коханій" людині
Про ті почуття, яких не існує?
Думаєш "полюблю з часом, даремно що нині
Мені байдуже, а він сумує"
Так, буде боляче, проте він має право знати
Правду всю про твої почуття.
Адже кожну людину треба поважати
Даючи вибір кращого життя.
Не варто триматися за спогади старі
Будьте щирими з усіма завжди.
Щоб лиш закоханих стрічали вівтарі
І тепло душ їх не гасили холоди.
5
2
599
Життя моє невпинне
Життя моє невпинне, доле моя лукава
Знову звертаюсь до вас.
Вам же не важко, для вас то забава,
А я благаю весь час.
Знову ця чорна смуга,
Я білу не можу знайти
Пошліть мені вірного друга,
хоча б одного
Я буду його берегти, як зіницю ока свого.
Хочу дружбу таку, як раніше
Повернути в наші дні.
Тоді й світ наче здавався простіше
Була радість не тільки у сні,
І проблеми були, та співали пісні.
Подаруй мені, доле, справжнього брата,
Що попри все буде завжди поруч зо мною.
Адже людина та дійсно багата,
Яка має друзів, що стануть за неї горою.
5
0
498
Самотній човен
Нас хвилями відносило все далі
Кудись у невідому далечінь.
Ми знайти хотіли втрачені деталі,
Щоб мрію втілити із давніх сновидінь.
Ідея щастя здавалась нездійсненна
Та ми вірили, що досягнем мети.
Адже дорога завжди нескінченна,
Якщо стоїш на місці, боючись іти.
Ми не були безстрашні, проте знали
Попереду майбутнє, а не наші страхи.
І з перебитими крильми птахи літали,
І щастя серед бід шукали сіромахи.
Життя як річка, ти в ній самотній човен,
Що пливе в напрямку, який забажає сам
Та на кінцевій лишиться все, чим повен
Був човен, коли плив наперекір вітрам.
5
0
450
When?
Nowadays, we are all fluffy rabbits.
And everyone thinks:" I`m the best".
Need to remember that maybe it's
Just another necessary test.
I know, we`ll certainly be better.
Let not today, tomorrow let.
Stars will light up the sky later,
But now we look at the sunset.
We living in future and past,
Losing the present time
When we'll appreciate at last
Life`s period when we r in prime?
4
0
365
Осіннє місто
Моє серце заполонила осінь,
Її яскраві кольори вражають душу
І абсолютно байдуже, що буде потім.
Я жити прямо зараз мушу.
Кружляє листя з вітром у танку,
Вперед невпинно рухаються люди.
Стоять дерева в столітньому парку,
Небачена краса панує всюди.
Єдине шкода - невблаганно плине час,
А встигнути нам треба ще немало.
Купа емоцій, вражень, відкритів для нас
Заздалегідь життя приготувало.
Проте з часом, знов поринаю з думками
В осіннього міста теплу атмосферу
Цей чарівний шепіт листя під ногами
Зводить з розуму створіння біосфери.
Так спокійно на серці стає та тихо,
Наче проблеми із листям опали разом
І в темний морок погрузилось лихо
І сонце завше світить за вікном.
Знову кидаю погляд на дерева у парку,
І насолоджуюсь пейзажем мимоволі.
Люблю таку погоду: нехмарну й нежарку
З вітерцем легким і сонячну доволі.
4
0
388
Так рідко...
Ми так рідко насолоджуємося життям,
Не збагнувши всього того розмаїття
Помічаємо лиш купу поверхневих ям
Та не звертаємо уваги на суцвіття.
Нам треба зупинитись хоч на мить,
Власного серця запам'ятати стук.
І подивитись як зворушливо горить
Полум'я душі при доторканні рук.
4
0
403
Летять роки... І ми разом із ними
Летять роки, неначе ті птахи у вирій
Та нам минулого назад не повернуть.
Ми дякуємо школі за всі роки щасливі
І з посмішкою щирою рушаємо у путь.
На диво швидко промайнув той час,
Коли доводили ми рідних до розпуки.
Та ще недавно йшли у перший клас
Невпевненно тримаючись за руки.
У нашій пам'яті залишаться уроки,
Гучні перерви, сльози, сміх і шум.
Нові в майбутнє робимо ми кроки
На нас чекає щастя, ні до чого сум.
Повік в серцях ми збережем дитячі
Спогади про батьківську турботу
Й слова подяки рідним шлем гарячі,
Готуючись невпинно до польоту.
Летять роки... І ми разом із ними
Дорослі й пишнокрилі в далечінь
Летим до мрій просторами земними,
Серед бажань незримих мерехтінь.
5
0
510
Лист до мами
Я птицю кохання тобі подарую
Що від серця щирого лине.
З тобою по казці мандрую.
Без тебе душа моя гине.
Ти зцілюєш душевні рани
Забути змушуєш про біль.
Висушуєш страждання океани
І в цукор перетворюєш сіль.
Твої блакитні лікують очі
І тоненького сміху дзвіночок.
Розмови з тобою щоночі
Зігрівають сердечка шматочок.
Посмішка твоя гріє мою душу
Від суму та нудьги мене рятує.
І з океану мрій витягує на сушу
Картину щастя в голові малює.
Ти мов троянда, загадкова квітка
Така ж чарівна, ніжна і тендітна.
На тихому озері, горда лебідка.
Така ж кохана, любляча й привітна.
Волосся шовкового кінчики
Обличчя мого доторкаються.
Як сонечка теплі промінчики
Зігріти мене намагаються.
Твої тендітні материнські руки
Так лагідно та ніжно обіймають.
В твоїх устах народжуються звуки
Що душу мою зігрівають.
Я дякую, мамо, тобі за життя,
Яке колись подарувала.
За ті моменти та почуття
Якими мене сповивала.
Спасибі, мамо, що мене любила
І конжну мить чомусь навчала.
Кохання та поваги вічна сила
До твого імені навік пристала.
5
0
510
Probably
Probably, we should not cry
When we afraid of something.
Better lift up your eyes to the sky
With the hope of come spring.
Try to concentrate on flying birds
In order understand relation
Between power of reason and words.
Let flight be your motivation.
Then look around, my little wretch
This world almost destroyed.
You must build it from scratch
This is your mission boy.
Imagine how the world will change
When evil will disappear forever.
At first the feeling will be strange
But you'll understand that it was clever.
6
0
527
