Два слова

ᴅɪᴀɴᴀ ғɪʟ

Я - жива! Жива, поки серце гаряче Так гарно безперервно б'ється... Жива, як сміюся, сумую чи плачу; Коли душа як барвіночок в'ється. Я жива, коли працюю або ні, Коли з друзями гуляти маю змогу. Я жива і я щаслива. Так наче уві сні (Чи то наяву траплялося мені?) Заблукать змогла. Та так, що й не знайти дорогу Та байдуже! Головне, що я жива І що відчуваю це кожну хвилину. Я зростаю, розвиваюсь, досягаю, помиляюсь; Падаю та знову підіймаюсь (і таке бува, від того не загину) Знов думки, бажання, цілі, плани... Все це без упину. І життя постійно ставить ті капкани, І проблем кида мені на спину. Та й дарма! Але ж... То все так ніби беззмістовно, і не має меж. А жити хочеться на повну - Без тих проблем, що не зникають! Та й цінність зовсім інші речі мають... Так десь повіяло північними вітрами. Багато сенсу в двох лише словах, Якщо той лист, отриманий від мами, Містить в собі оті: "Все добре. Я жива..."

2023-05-19 20:49:33

Інші вірші поета

Летять роки... І ми разом із ними Подзвони мені Обережно, можна закохатися Абсолютна темрява

Інші поети

J..

@ARIANOS

Ляна

@Lyana_kob

Керол

@Carol_Lane

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

2591

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11385