Лист до мами
Я птицю кохання тобі подарую Що від серця щирого лине. З тобою по казці мандрую.  Без тебе душа моя гине. Ти зцілюєш душевні рани Забути змушуєш про біль. Висушуєш страждання океани І в цукор перетворюєш сіль. Твої блакитні лікують очі І тоненького сміху дзвіночок. Розмови з тобою щоночі Зігрівають сердечка шматочок. Посмішка твоя гріє мою душу Від суму та нудьги мене рятує.  І з океану мрій витягує на сушу Картину щастя в голові малює. Ти мов троянда, загадкова квітка Така ж чарівна, ніжна і тендітна. На тихому озері, горда лебідка. Така ж кохана, любляча й привітна. Волосся шовкового кінчики Обличчя мого доторкаються. Як сонечка теплі промінчики Зігріти мене намагаються.  Твої тендітні материнські руки Так лагідно та ніжно обіймають. В твоїх устах народжуються звуки Що душу мою зігрівають. Я дякую, мамо, тобі за життя, Яке колись подарувала. За ті моменти та почуття Якими мене сповивала.  Спасибі, мамо, що мене любила І конжну мить чомусь навчала. Кохання та поваги вічна сила До твого імені навік пристала.
2019-05-25 18:22:00
5
0
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3277
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2151