الأشباه الأربعون
Sophie
أفقت بعد رحيل الملاك الساقط و طعم الدماء لا يزال يعانق شفتي. لألبس عباءة سوداء أخرى و أضع صليبا مقلوبا و أحمر شفاه داكن بدم سفكه الشيطان ذات ليلة باردة. أطلقت عنان شعري الأسود القصير بعد أن رددت بخشوع صلاة المداهنة أمام المرآة لأحمل شمعة منطفئة فتشتعل و توقظ الخطايا بالدواخل. غادرت غرفة ملاكي أجر عباءتي إلى جناح إبليس. لأذنب الخيانة بطيب خاطر و تقويسة ثغر. لم أكن اخشى مغادرة احدهم. فلطالم نثر حبلي قبلاته على أعناقهم مخدرا ميثولوجيا ذكورتهم أمام حضرتي. كان كل منهم يعلم أنني اخونه مع الآخر. لكنهم لم يدركوا أنهم يعلمون خيانتي لهم.و الأدهى أنهم لم يدركوا أنني أخونهم مع 39 شخصا آخر. يجب على إبليس ان يكون فخورا بي لارتكابي الخيانة مع جميع الاشباه الأربعين.. لكنه لن يكون، لأنه الشبه رقم أربعين. لففت المفتاح في الباب لفتين.. ثم تقدمت إلى مرآة صلاتي، احدق في شبح وجهي، اخاطب المداهنة، المداهنة...
2020-07-23 22:32:05
16
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
KIM YONA
ما هذا الجمال
Відповісти
2020-07-24 00:44:10
1
KIM YONA
لازم افهم دلوقتي ما هذا الجمال والابداااع
Відповісти
2020-07-24 00:44:27
1
Sophie
@KIM YONA بحبك مرة تانية و رابعة و عاشرة 🌚❤
Відповісти
2020-07-24 08:40:50
Подобається
Інші вірші поета
إعجاب عسل حب مبتذل قربان
Інші поети
Ren
@Panda_4010
Lovely Heart
@LovelyHeartForever21
Daisy Daisy
@daisy_daisy
Схожі вірші
Всі
У серці...
Катерина Данилевська
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
9877
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11716