Вірші
Е
Я здесь, я с тобой.
Как больно было, не знаю.
Ведь на пределах когда-то давно .
Происходило и с моими делами и с тоже моим же несчастливым концом.
Слёзы молчали, текли реки вдали рыдали.
Так сидел и я у двери, ожидая.
Как не плыви за потоками стен.
Все вокруг, молча, милосердно страдали, ведь тяжело встать с колен.
Ушибы зияли, пал мертвой надеждой, а вдруг воскрешатся потери.
Удалось лишь раз на всякий случай гостей приглашать.
Высылаю тебе свой уют, замок мечт да иллюзий.
Созерцаю вдаль, наслаждаться солнцем дано без оплаты, спасибо утратам.
Теперь смеюсь, смеюсь громко,усердно трудиться смешно.
Как прекрасна жизнь, не смотря на то, что "до" не везло.
Прекрасна как жизнь, не смотря на на всё "до".
0
0
20
Назва
- Помнишь как остановки оставили мое такси. Ненависть к таким такси была ещё с 13 лет. Когда меня оставили далёко позади просто потому что есть ближе она.
Почему ты не слышишь?
Но ты не слышишь.
Ты не услышишь.
Все твои чувства в Ней, а я.
Почему ты не слышишь меня.?
Плакала и плакала гроза.
- Ты ошибка. Ты никто. Ты для меня не значишь ничего.
Свистел ветер, срывая крыши мелких домов.
- Ты делаешь больно.
И я же останусь здесь навсегда.
Почему ты не слышишь меня. Почему.
- Потому что она. Она всё для меня.
- А я? ..кто я.
0
0
39
Соль..
Сквозь поезда на вагонах гибкая ива.
Вчерашняя нота явно фальшива.
Украшала меня, как игрушка, на деле - кислее не я.
Время бы не песком, время талой водой.
Текст случайный для временной.
Случайный всего-то поиск переменной.
Решила выжить, разбивая асфальт, как кружевной цветок, сквозь мрачный такт между запятой.
Между нет слов.
Монолог ледяных городов.
Соль растворялась под холодным дождём. Остались всего-то вдвоём.
Сквозь поворот назад.
Сквозь время не в такт.
Не я там, не так всё.
Обман, как соль..
..незаметная горькая боль.
1
0
72
+
І в цій історії..
Доводиться проковтнути,
щоб нарешті сказати.
Ти говорив, що захистиш, якщо він піднімить.
Але він піднімав, і ти, пропускав.
Вигадка минулого життя.
Мій психолог -всього лиш відео, в якому світять нарциси, квіти, як ми.
Віра в те, чого нема.
Надія на слова.
Найти вихід, коли сама.
Така історія сумна.
Де вона, дівчинка..
Коли годинник для неї більше, ніж..
згадки про ким є.
І зберігати її в сім.
І коли падала не тримав.
І плакала, коли тебе нема.
І обіцяв,
І всі твої слова)
..
Ми такі близькі, але були як звук
"ні" .
Але в уяві минулого століття, згадок, тут лише фантазії власних коридорів.
Виявилось, що загубилася я
в них.
І пусті ті коридори.
Втратила контроль над власним життям.
Чи боляче бути внизу.
Ні.,
але тут нікого нема.
І доводиться проковтнути.
І коли ти обіцяв.
Казав, що був краще..
І тепер, серед пустих вулиць.
Щасливіше, ніж тоді.
Мій ніж таки в мені.
І - ні.
Ні.
Іти посеред життя.
Моя мить довга, майже як брехня.
І серед вулиць..
І посеред " була ".
Не чужа серед вулиць.
Виявляється своя я.
І
Світло ліхтарів найближче до людей.
Чекаючи його руки - ти залишаєшся сама серед холодної зими.
Замерзаючи під власним я.
Сьогодні прощаю всі слова.
Серед вулиць тепло від світла чужих домів.
Навіть не знаю, чи розумів.
Він - це той, хто загубив.
Загубив слова у колись собі.
І серед вулиць чужих.
Все інакше.
Серед своїх.
Я все брешу, що дитя в мені щасливе, що пробачає за колись.
4
0
150
