Біда завжди приходить зненацька. Коли стоїш в оборонній позиції — вона зазвичай ховається в тіні. Але варто розслабитися і спокійно зітхнути, як вона без вагань встромляє ніж тобі в спину.

Побачивши живого і майже неушкодженого Дена, Ксюша вмить забула про все погане. Зловісне пророцтво стихло в голові, перетворившись на ледь чутну луну. Як вона могла повірити в таке дивне і нелогічне передбачення, особливо після того, що дізналася до цього? Смерть повелителя до вирішальної битви невигідна нікому з горян. Та й сила кристала, очевидно, не дасть йому померти в Комп'ютерній мережі Землі.

Коли Ден несподівано впав навколішки і схопився за груди, Ксю скам'яніла. Шок оволодів її тілом, а свідомість вмить затьмарилась, зробивши реальний стан речей далеким і таким абсурдним. Ні, це не могло статися так раптово та несподівано. Вона не могла так просто це допустити! Ще годину тому Ксю кричала всім, що сама помре, але не дозволить нікому нашкодити Дену, а тепер стояла абсолютно марна і безсила, не в змозі навіть пальцем поворухнути.

— Чорт забирай! Воно справдилося! — тремтячим голосом вигукнув Максим, підбігаючи до товариша першим. У Дена по футболці швидко розтікалася кривава пляма, а з рани стирчав наконечник стріли. — Еріка! Пігулки!

— Що? Що справдилося? — прохрипів Ден, шоковано розглядаючи власні руки, забруднені кров'ю. Ймовірно, він ще не до кінця зрозумів, що сталося. — Трясця! Мене, здається, вирубає!

— Спокійно, — поспішив заспокоїти його Макс. — Тримайся, брате! Зараз Еріка тебе підлатає.

— Немає в мене більше таблеток! Забудь про них. — Еріка люто блиснула на нього очима і, відштовхнувши Ксю, присіла до пораненого друга. — Прокляття, Дене! Та ти просто ходяче нещастя! Ще не вистачало нам, щоб ти дуба врізав!

— Чорта з два, — відмахнувся той, опираючись на плече Макса. — Ще від такого безглуздя вмирати!

Обличчя Дена набуло сірого відтінку, а очі втратили блиск. Він знову закашлявся, намагаючись руками зупинити кров.

— Боже, — нарешті видихнула Ксюша. Вона майже на хвилину втратила зв'язок з реальністю, перебуваючи у стані шоку. Слабачка! Вона не має права піддаватися паніці. Намагаючись прогнати туман перед очима, Ксю тремтячими руками почала ритися у сумці, шукаючи бодай щось, що допомогло б зупинити кров. Прийти до тями їй допоміг Костя, який підбіг до Дена з аптечкою, нагадавши, що в змозі вирішити проблему.

— Без паніки! Рана не така серйозна! У мене є все, щоб йому допомогти.

— Правда? — підняла на нього очі Ксюша, все ще не наважуючись вірити власним вухам. — З ним усе буде добре?

— Даю вісімдесят відсотків, — підморгнув їй товариш, закотивши рукава до ліктів. — Швидше! Потрібна підстилка та гаряча вода!

Максим та Боря кинулися збирати хмиз для багаття. Ксюша змусила себе зібратися з силами та налаштуватися на вирішення проблеми. Вона присіла до Дена, кинувши на Еріку нищівний погляд. Ймовірно, вона не мала права так реагувати на суперницю після того, як та склала Дену компанію у його подорожі та надала неабияку підтримку. Ксю, звичайно, була не в курсі подробиць, але щось їй підказувало, що Еріка була йому корисною. Звернувши увагу на великий меч в обрамленні блискучого різнокольорового каміння, що лежав біля Дена, Ксю здогадалася, що він, мабуть, знайшов кристал і уклав з ним угоду, тим самим виконавши своє перше завдання. Отже, Денис справді повелитель. Більше ніяких сумнівів бути не може, а значить, остання надія на те, що історія з кристалом обійде його стороною, зруйнувалася вщент.

— Лайно собаче! Кров не зупиняється, — прошепотів Ден, однією рукою тримаючись за рану, а другою за рукав Ксюші.

— Будь ласка, тільки не думай відключатися, — благально промовила вона, притримуючи його голову.

— Я намагаюся.

Вона допомогла йому лягти на плед і, діставши рушник, приклала його до рани. На щастя, кров почала зупинятися. Ден важко дихав і туманним поглядом спостерігав за приготуванням Кості. Незабаром той зробив йому укол та допоміг зняти футболку. Побачивши на тілі друга безліч подряпин та синців, Ксюша не змогла стримати сліз. Вони мимоволі покотилися по щоках і крапнули на обличчя другу.

— Не реви, — ледве ворушачи губами наказав Ден і несхвально насупив брови. — Рано мені ще кінці віддавати. Та й я повелитель взагалі-то і померти апріорі не можу.

— Не звертай уваги. Зі мною все добре, — спробувала заспокоїти його Ксю, вирішивши не розповідати про останнє пророцтво. Мабуть, тоді сталася якась помилка, і книга просто видала те, що трапилося, не беручи до уваги подальше одужання. Зараз найкраще набратися терпіння та вірити в те, що все обійдеться. Костя — лікар від Бога, і якщо він дає вісімдесят відсотків на те, що Ден видужає, значить, так воно і буде.

Ксю напружено спостерігала, як той надів рукавички і, обробивши рану Дена антисептиком, зробив йому ще один знеболюючий укол. Інші встигли розвести багаття і поставити кип'ятитися воду.

Від нервової напруги Ксюша вмивалася потом і тремтіла, як осінній лист. Страх залізною хваткою скрутив нутрощі, від чого дихати з кожною секундою ставало дедалі важче. Чи зможе Костя його вилікувати?

Незважаючи на її вмовляння, Ден все таки втратив свідомість. Ксюша не стала приводити його до тями, вважаючи, що так він краще перенесе цю нелегку процедуру. Костя глибоко вдихнув, підбадьорливо кивнув їй і почав готуватися до вилучення стріли.

— Йому буде боляче? — не втрималася від запитання Ксю.

— Буде, але недовго.

Незважаючи на присутність Еріки за два кроки від них, Ксю прилягла і обняла Дена за шию, щоб допомогти йому пережити операцію. Здавалося, що витерпіти болісне втручання доведеться саме їй. Тільки б все швидше закінчилося! Костя почав діставати стрілу.

Ден стрепенувся і різко схопив Ксюшу за плечі.

— Тихо, тихо, потерпи трошки…

Прийшовши до тями від болю, він хотів закричати, але, усвідомивши, що відбувається, прикусив губу і приглушено застогнав. Через кілька секунд його тіло обм'якло, а руки важко впали додолу. Напевно, Денис зазнав больового шоку та відключився. Ксю відчайдушно боролася з бажанням дати волю істериці. Здавалося, час зупинився, перетворивши хвилини на довгі страдницькі години. Вона ще ніколи не відчувала себе такою вразливою, слабкою та безпорадною.

— Закінчив! — Голос Кості пролунав, як грім серед ясного неба. Ксюша вмить підірвалася і глянула на Дена. Від рани, що кровоточила, не залишилося й сліду. Талію хлопця оперізував товстий шар чистої марлевої пов'язки.

— Все пройшло навіть краще, ніж я очікував, — енергійно потер долонями Костя і посміхнувся. — Стріла ввійшла не глибоко і дивом не зачепила важливих органів. Я думав, у нього буде внутрішня кровотеча, але цього не сталося. Поранення не серйозне, тож незабаром він піде на поправку.

— Ти чарівник, Костю! Що б ми робили без тебе! — Ксюша на радощах кинулася обіймати рятівника. Задум вбити повелителя зазнав краху. Він житиме на зло пророцтвам!

— Слава Богу, — полегшено видихнула Еріка, яка весь час напружено спостерігала за операцією. — Хоча я й знала, що він не може померти, але було страшно.

— Та що ти можеш знати,— недбало кинув Максим, підійшовши ближче. — Як гадаєш, чому ми пішли шукати вас, без можливості отримати силу і захистити себе від можливої небезпеки? Тому що цьому недоумку пророцтво передбачило швидку смерть.

— Що ти несеш? — Еріка вмить змінилася в обличчі і витріщила на Макса шоковані очі. — Це ж суперечить взагалі всьому! Та й хіба кристал не охороняє його життя на території Комп'ютерної мережі?

— Пояснювальної записки, на жаль, ніхто не залишив. Що я ще можу сказати? Час покаже.

— Він видужає! Ти ж чув, що сказав Костя! — підвищила голос Ксю, всім виглядом показуючи, що не терпітиме заперечень.

— Та сто відсотків! Цього ідіота не так легко вбити. Даю гарантію, що він викарабкається навіть з того світу. Тим більше, у Енджел на нього великі плани. — Еріка присіла до Дена і з невластивою їй ніжністю змахнула з його лоба волосся, що вже діставало очей.

— Ну, звичайно! Вона ж хоче його смерті тільки після дуелі. — Ксюша насилу стрималася, щоб не відреагувати на жест Еріки різкіше, ніж звичайно.

— У тебе застаріла інформація, на жаль...

— Тобто? Що ти маєш на увазі?

— Нічого, забудь. — Еріка відразу ж виправилась, ніби сказала щось зайве. Ксюша напружилася ще більше. Чи сталося щось під час подорожі?

— Зупинимося поки що тут. Місце начебто непогане. — Максим не звернув уваги на дивні слова Еріки, зосередивши увагу на Ксюші. Його ревнивий колючий погляд тиснув на совість, змушуючи її відсторонитися від Дена.

— Елементарно, Ватсон! Можна подумати, що в нас є інші варіанти. — Еріка закотила очі. Втім, ставши свідком напружених переглядів Ксюші та Макса, вона вирішила піти до багаття, давши їм можливість вирішити все наодинці.

— Ти маєш рацію. Тут непогане місце, щоб розбити табір. — Ксюша вдала, що не помітила напруги, що так і застигла в повітрі. Чому вона взагалі має переживати через це? — Нам усім не завадило б відпочити після дороги. Думаю, скоро Дену стане краще, і вирішимо, що робити далі. Минуле поранення було куди важчим.

— На ньому все гоїться, як на собаці. Може, припиниш вже сльози лити? — Голос Макса був грубий і тихий. Він розвернувся і пішов геть, не дочекавшись відповіді. Ксюша торкнулася своїх вологих щік і зрозуміла, що його спостереження небезпідставні.

***

Маленька, заросла фіалками галявина служила чудовим місцем для ночівлі та тимчасової зупинки. Справа розкинулося величезне чисте озеро, а зліва по горизонталі тягнувся сосновий ліс. Підлітки знайшли затишне місце під гілками столітнього дерева і готували обід на багатті. Марина чистила рибу, Костя варив якісь ліки з трав, а Еріка прала одяг в озері, без сорому розгулюючи в одній лише спідній білизні. Бідолашний Боря ледь шию не скрутив, кидаючи на красуню захоплені погляди. Максим теж поглядав у її бік, але намагався це старанно приховувати за приготуванням їжі. І коли вони встигли наловити рибу? Невже Ксюша так випала з реальності, що не встежила за годиною?

Глянувши на досі безтямного Дена, її нутрощі знову скрутило ланцюгами страху. Як швидко він зможе видужати? Як обійдеться без належного медичного догляду? Навряд чи у Кості є навички та ліки, щоб швидко вилікувати подібну рану.

Коли обід був готовий, підлітки з апетитом розпочали трапезу. Ніхто не нагнітав ситуацію зайвим хвилюванням, воліючи зберігати позитивний настрій. Тільки Ксюша не могла в себе і шматочка впхнути. Сутужне почуття тривоги неквапом з'їдало зсередини, опираючись будь-якій спробі заспокоїтися та зібрати себе до купи. Вона нічого не робила та ні з ким не розмовляла, перебуваючи в стані вищої нервової напруги. Але ж так було завжди...

Ще з пелюшок Ксю вважала своїм обов'язком завжди бути поряд з Деном. Вони зростали разом, так як батьки їхні товаришували, і навіть багато знайомих зі школи спочатку думали, що вони двоюрідні брат і сестра. Втім, Ксюша й сама донедавна вважала, що ставитися до Дена тільки як до брата. Постійна турбота про нього увійшла в незмінну звичку, і вона не надавала цьому ніякого значення. Такий відчайдух як він завжди потрапляв у різноманітні сутички та колотнечу, і отримував регулярні травми від екстремальних видів спорту. Ще з дитинства вона звикла за нього хвилюватися, а з огляду на нинішню ситуацію, коли Ден несподівано став центром усіх подій — її стрес більш ніж очікуваний. Може, не варто усі хвилюючі почуття сприймати за закоханість?

Ксюша досі відчайдушно хапалася за будь-які доводи розуму, щоб повернути колишню себе. Стара вона, ймовірно, не впадала б в істерику, а шукала інші шляхи вирішення проблеми. Ненависть за власну слабкість все більше вкорінювалася в ній, як і неприйняття почуттів до найкращого друга. Адже вона обіцяла йому, що буде підтримкою! Але натомість постійно віддаляється, лякаючись власних емоцій.

Ксю відставила вбік тарілку з рибою і попрямувала до Дена. Немає сенсу намагатися вштовхнути в себе їжу, якщо вона постійно проситися назад. Її нудило від переживань, обпікало зсередини гидке виснажливе передчуття, але зараз не час турбуватися про власне ментальне здоров'я. Аби Ден швидше одужав, а далі вона постарається привести до ладу і свою душевну рівновагу. Ну і, звичайно, поверне сестринське ставлення до Дена. Інших варіантів результату вона й не думала припускати. Тільки так, і аж ніяк інакше!

Він виглядав дійсно жахливо: бліде, позбавлене життя обличчя, темні кола під очима, розпатлане вологе від поту волосся, губи синюшного відтінку. Ден був схожий на ураженого смертельним вірусом хворого, жити якому залишилося лічені години. Але всупереч цьому, він знову здався їй найкрасивішим хлопцем, якого вона коли-небудь бачила. Хотілося доторкнутися до його обличчя, погладити волосся, міцно взяти за руку і нікуди більше не йти. Хотілося вічність бути поряд з ним, кожну прожиту хвилину. Божевільна тяга до нього знову оволоділа свідомістю, породивши вже знайоме почуття провини та безпорадності.

— Прокляття, — ледь чутно прошепотіла Ксюша, стискаючи кулаки. — Що ж ти зробив зі мною, Дене?

— Твій обід скоро охолоне! Ми тут не на курорті, Ксю. Їжі не так багато, щоб нею нехтувати,— почувся над головою ревнивий голос Макса. І знову він підійшов зненацька, ставши свідком її внутрішньої боротьби.

— Дякую, що нагадав. Я доїм свою порцію трохи пізніше. — Ксю поклала Дену на лоб мокрий рушник і поспішила відсторонитися. Руки зрадливо тремтіли та видавали її справжні почуття. Вона уникала зустрічі очима.

— А ти дбайлива, Ксю… Цікаво, переживала б ти за мене так само, якби зі мною сталося щось подібне? — Максим сів навпочіпки і затримав погляд на Денові. Його світлі очі потемнішали та втратили колір. У Ксю стислося серце.

— З тобою такого не станеться, Максе. Не треба накликати на себе лихо.

— Не знаю, — знизав плечима він і задумливо глянув у небо. — Тут кожному загрожує небезпека, а звичайним пішакам, як ми — тим більше. Втім, зараз це не має значення. Просто я зрештою змусив себе зняти рожеві окуляри.

— Що ти маєш на увазі?

— Тобі потрібен не я, — глухо простягнув він. — Я завжди мріяв опинитися на місці Дена, стати тобі ближче, ніж він. Але цього не відбулося. Незважаючи на те, що ми пара, всі твої думки та занепокоєння зайняті ним, а я лише третій зайвий…яким і був завжди.

— Максе. — Ксюша тремтячою рукою торкнулася його ліктя. — Я справді заплуталася. Ти гарний, розумний, шляхетний, сміливий... Ці сторони я відкрила в тобі нещодавно, і вони щиро мене вразили. Ти чудовий! Краще, ніж я того заслуговую. Але дати тобі те, чого ти потребуєш, я зараз не можу. Все надто складно. Важко думати про стосунки та кохання, коли навколо таке відбувається. Я, мабуть, ще не готова бути по-справжньому твоєю. Вибач.

— Ти хочеш розірвати стосунки? — Максим досить грубо схопив її за плечі. Його голос став чужим і низьким, а зіниці неприродно розширились. Ксюша насилу проковтнула колючу грудку:

— Думаю, зараз це найкращий варіант.

— Ясно. Як тобі буде завгодно. — Максим зірвався з місця і швидко пішов геть. Відійшовши на два метри, він рвучко зупинився і стиснув кулаки. Його плечі тремтіли.

— Ти не уявляєш, який щасливий я був, коли ти відповіла мені взаємністю. Скільки років я чекав на цей момент. Ти зробила мене щасливим нехай на недовгий проміжок часу, але це були найпрекрасніші дні мого бездарного життя. Дякую тобі, Ксю...

Вона відчула болісний укол у самісіньке серце. Хотілося проклинати себе за власну дурість. Навряд чи хтось зможе покохати її так, як Максим, а тим більше такий егоїст, як Ден, який ніколи нікого не кохав. Яка ж вона безнадійно дурна!

— Дай мені трохи часу, — відповіла вона, підвівшись на ноги. — Коли закінчиться вся ця історія, я обов'язково піду з тобою на побачення.

— Дякую, — розбитим голосом промовив Максим і пішов, навіть не удостоївши її поглядом. Ксюша дивилася йому в спину і лаяла себе. Чому вона завжди закохується у неправильних хлопців? Адже Ден ніколи не цінував її по-справжньому. Ймовірно, він через своє походження навіть не здатний відчувати любов. За що їй на голову звалилася ця мука?

— Могли б і зараз сходити на побачення. Тут чимало романтичних місць,— почувся слабкий голос за спиною.

Ден прийшов до тями. Ксюша від радості хотіла кинутись його обіймати, але в останній момент стрималася.

— Ти все чув?

— Ну, ви не пошепки розмовляли взагалі-то. — Ден протер очі й натягнуто посміхнувся. — Та розслабся ти! Добре почув я тільки останню фразу.

— Ну, це...

— Правильно. Це не моє діло. — Ден скривився, намагаючись підвести голову: здається, навіть найменший рух завдавав йому болю. — Ти не допоможеш мені сісти?

— Балда! Тобі ще рано вставати! — розлютилася вона, проте присіла і обійняла його. Ден схопився за її плечі і трохи підвівся, придушивши ледь чутний стогін. Ксюша допомогла йому сісти та опертися на дерево. Ден не міг вгамувати задишку, тримаючись рукою за живіт. Його погляд неуважливо блукав довкола.

— Макс приготував рибу з овочами. Не знаю, чи можна тобі їсти, — невпевнено промовила Ксюша, зі співчуттям спостерігаючи за другом. Вона знову забула про все на світі, думаючи лише про те, як полегшити його страждання.

— Мене трохи нудить. Поки що утримаюся. — Ден зобразив слабку подобу посмішки. Виглядало це вкрай награно. — Є якесь знеболювальне?

Ксюша кивнула і побігла до Кості. Той дав їй пігулку та пляшку з водою.

Ден швидко прийняв ліки і важко дихаючи, відкинувся до дерева. Десять хвилин він нерухомо сидів, дивлячись туманним поглядом в порожнечу. Ксюша терпляче чекала, коли йому стане трохи краще. Серце розбивалося на уламки знову і знову, коли вона бачила його завзяті спроби бути сильнішим.

— Я мушу якнайшвидше встати на ноги. Мені потрібні тренування... Багато тренувань. Я все ще занадто слабкий,— низьким голосом промовив він, повернувши обличчя до Ксюші.

— Ще рано говорити про це! — мало не закричала вона. Хотілося дати йому добрячий потиличник, але в його нинішньому стані це навряд чи буде доречним. — У тебе серйозна рана!

— Тоді нехай Костя накачає мене якимись транквілізаторами, уколами, наркотою на крайній випадок... Я не можу валятися з постійними ранами. Набридло!

— Припини! — Ксюша схопила його за руку і силоміць повернула до себе. Ден дивився на неї як п'яний, не в змозі надати погляду ясності. Його обличчя стало ще більш блідим, ніж коли він лежав непритомний, однак він уперто продовжував вичавлювати всі соки, намагаючись виглядати сильніше.

— Ксю, будь ласка, припини мене жаліти. Ти ж сама знаєш, що зараз не найкращий час відлежуватись!

— Дідька лисого! Як не вчасно Еріка загубила свої таблетки! Зараз вони потрібні нам найбільше!

— Вона їх не загубила. Але це зараз вже не має значення. Важлива лише моя витримка, розумієш? Не ваша, і не чиясь ще. Лише моя.

— Дене, скажи мені, що сталося під час твого походу до забороненої зони? Ти ж щось недоговорюєш, правда? — Ксюша щосили намагалася впіймати його погляд. Вона почала підозрювати, що Ден неспроста такий нетерпимий до себе. Щось там сталося, що вплинуло на нього таким чином. Але що саме, чорт забирай?

— Якщо я щось тобі недоговорюю, то значить тобі це знати необов'язково, — досить суворо відрізав він, глянувши на неї серйозним поглядом. У Ксю похололо всередині. Що він приховує і головне — навіщо?

— Відколи ми стали одне одному настільки чужими? Раніше у нас не було секретів. — Її голос здригнувся. Усередині стало тісно, наче ребра стиснули легені. Ксю ледве стрималася, щоб не шморгнути носом, тим самим видавши підступні сльози.

— Ти ж знаєш, що це не так, — з ноткою смути в голосі відповів Ден. — Я приховував від тебе надто багато усі ці роки. Цього вже достатньо, щоб ти мене зневажала.

— Я ніколи не зневажатиму тебе.

На хвилину між ними запанувала тиша. Ксюша за звичкою хотіла затримати погляд на якійсь комасі чи метелику, щоб заспокоїти внутрішній шторм, але нічого так і не побачила. З огляду на яскравий сонячний день — це було трохи дивно.

— Вона намагатиметься мене зламати. І повір, я не впевнений, що досить сильний, щоб все це витримати, — за кілька хвилин прошепотів Ден. Його погляд знову став туманним і пожухлим, але в голосі звучала незвична для нього сталь. Її внутрішнє тремтіння дісталося навіть до мозку. Ксюша хотіла щось відповісти, але слова зрадливо застрягли у горлі. Тривога всередині досягла критичної відмітки і викликана вона була зовсім не станом Дена, а чимось іншим: зловісним, небезпечним, невловимим… Тим, що ховається за оманливою красою довкола та загрозливо дихає в спину.

— Ти не маєш відчуття, що щось не так? — Денис ніби прочитав її думки.

— Ти маєш на увазі відсутність комах? — Ксю ніяково посміхнулася, чекаючи, що він не сприйме її слів серйозно. Але...

— Не тільки. Навколо неприродна тиша, немов у труні. Ще вранці співали птахи, літали метелики та бджоли, а зараз усе різко затихло, наче припинило своє існування. Щось відбувається з цим світом.

— Коли хлопці ловили рибу, вона була ще жива, — тремтячим голосом промовила Ксю, тривожно озирнувшись. І дійсно — сонячний день був позбавлений звичайних звуків. Жодної комахи, птахи чи тварини. Нічого. Лише теплий вітерець нашіптував на вухо знайому мелодію шелесту листя. Розмови підлітків звучали гучніше, ніж звичайно, і луною віддалялися в лісі. Здавалося, вони єдині живі істоти у цьому яскравому світі земної інформації. У Ксю по спині пробігли мурашки. Болісне передчуття закололо в грудях. Що ж відбувається?

— Головне слово тут — була, — багатозначно підсумував Ден. — Будьте обережні.

Важко проковтнувши слину, вона кивнула. Ден витягнув ноги і відразу ж скривився від болю. Ксюша здогадувалася, що знеболювальне не дало абсолютного полегшення, а лише притупило відчуття. За кілька хвилин Ден вже був не з нею. Вона насилу поклала його назад і вкрила пледом. Здавалося, він знову знепритомнів, витративши всі сили на розмову.

Ксюша зробила спробу з'їсти свою холодну несмачну рибу. Друзі ніби не бачили навколо дивацтв і продовжували займатися своїми справами. Еріка як завжди трималася осторонь і чистила кинджал, який, ймовірно, віддав їй Ден. Її руде волосся золотими відблисками переливалося на сонці, а погляд був рішучим, зосередженим і холоднокровним. Ксюша заздрила її спокою. Прогнавши замішання, вона все ж таки вирішила підійти до дівчини і розпитати про те, що трапилося. Була величезна ймовірність, що Еріка не забажає з нею розмовляти, згадавши колишні образи, але та лише байдуже обвела її поглядом. Потім узяла в ліву руку пасмо свого довгого шикарного волосся і одним стрімким рухом кинджала зрізала більшу частину довжини. Ксюша так і ахнула від несподіванки, з подивом дивлячись на руді пасма в її долоні.

— Ну як? Мені личить? — з лукавою посмішкою запитала її Еріка і потріпала своїм тепер уже коротким волоссям, яке ледве діставало до плечей.

— Навіщо це ти зробила? — Ксюша й справді була вражена. В одну мить позбутися довгого доглянутого густого волосся і при цьому навіть оком не моргнути — не кожна зможе.

— Вони мені тільки заважають. Зараз не той час, щоб турбуватися про зачіску. Ще б Дена підстригти. У нього чуб вже дістає очей.

— Я думаю, що ти правильно сказала — зараз не найкращий час думати про волосся. Йому б тільки одужати. — Ксюша не хотіла, щоб Еріка наближалася до нього хоч на крок.

— Він же повелитель. Нічого йому не буде, — знизила плечима та.

— Але пророцтво казало...

— Та начхати на ваше пророцтво! Ден надто цінний екземпляр для Енджел, щоб вона дала йому померти. Думаю, налякати хотіла, не більше. А так, впевнена — він видужає через два дні. Ми, напівкровки, швидко відходимо від таких поранень. Ден не виняток.

— Цінний екземпляр для Енджел? Ти маєш на увазі дуель? — напружилася Ксюша. Еріка виділила ці слова досить дивним тоном. Усередину мимоволі закралося тривожне передчуття.

— Якби тільки дуель, — недбало кинула дівчина, але потім різко спинилася, — але це не важливо.

— Тобто не важливо? Ти щось знаєш? Щось трапилося під час вашої подорожі до забороненої зони? — Ксюша не стрималася і кинулася до Еріки, схопивши її за плечі. Внутрішня тривога перетворилась на паніку та вирвалася з лещат розуму, через що вона не могла себе контролювати.

— Ми ходили в мертвий ліс уночі, крихітко! Звісно, щось трапилося. Чи ти думала, нам там пташки пісеньки співатимуть? — з глузуванням викарбувала Еріка, закотивши очі.

— Я в курсі, що ви там з чимось поганим зіткнулися! Але Ден був не в тому стані, щоб його допитувати, та й...

— Та й не хотів казати, так? — закінчила за неї Еріка, піднявши брову.

— Так. Але я мушу знати. Інакше не заспокоюся. — Ксюші було неприємно говорити з Ерікою через її випнуту зверхність та гордовитість. В іншій ситуації вона точно огризнулася б, але зараз була не в тому становищі. Вона має витягнути цю інформацію за будь-яку ціну. Щось із глибин підсвідомості доносилось до неї тривожною луною, породжуючи безліч страхів та підозр.

— Я теж вважаю, що ти маєш знати, — раптом м'яко погодилася Еріка. — Твоєї підтримки цей ідіот потребує найбільше. А якщо ти не знатимеш — то справлятися з цим йому доведеться самотужки. Тому вмощуйся якнайзручніше, я все тобі розповім.

Ксюшу не довелося довго вмовляти. Вдячно кивнувши, вона відразу ж присіла до Еріки. Під розлогими гілками широкого дерева провівала приємна прохолода, а сонячні промені, що насилу пробивалися крізь рясну крону, створювали відчуття колишньої безтурботності, що, звісно, було неправдою.

Еріка розповіла все докладніше нікуди, копіюючи при цьому настрій, інтонацію та вираз обличчя Енджел. З кожним її словом Ксюша пірнала все глибше в чорну діру відчаю та безнадійності. Навколишній світ відчутно звузив простір і втратив минулі фарби, штовхнувши її у вир розпачу. Вона не могла повірити у почуте... Не хотіла вірити.

— Це якийсь абсурд, — пригнічено прошепотіла вона, коли Еріка закінчила свою розповідь. — Енджел не могла закохатися в Дена! Це ж просто якась ахінея!

— Я теж була вражена. Але повір, я не бачила ще нікого більш відвертого у своїх почуттях, ніж вона.

— Але, чорт забирай, це ж просто Ден! Він ніколи не мав такого впливу на жіночу стать, розумієш? Це за Максом дівки в шеренгу шикувалися, але не за Деном. Він же в цій галузі ще той телепень! Як він міг закохати в себе горянську королеву, ще й свого заклятого ворога?

— Тобто Сіара і навіть я — для тебе не досить вагомий аргумент? — усміхнулася їй у відповідь Еріка. — Сама-то втріскалася в нього по вуха, ще й ставиш під сумнів його привабливість!

— Що! Я не... — спробувала захиститися Ксюша, ось тільки кого вона обдурити зараз намагається?

— Та годі тобі, не виправдуйся, — з розумінням махнула рукою Еріка. — Такий вплив Ден має лише на горян. Ми з тобою не рахуємось. Він досить привабливий хлопець, тому цілком очікувано, що він подобатиметься дівчатам — нічого надприродного в цьому немає. Але горяни захоплюються зовсім іншими речами. Розумієш, у Дена надто сильна енергетика і невичерпний запас внутрішньої фізичної та духовної сили. Напевне, це тому, що він повелитель. Я бачила, на що він здатний. Він бореться не як звичайний напівкровка. Та й його вміння передбачати атаки та надлюдське чуття... Пам'ятаєш, як він уникнув зіткнення з кулею? А як одним влучним кидком вбив вовка, який впав нам на хвіст? А скільки ще в ньому криється здібностей, про які ми поки що не знаємо! Значить, таким і мав народитися повелитель за задумом пророцтва. Його особистість була теоретично вирахувана вищими силами ще заздалегідь — шляхом поєднання певних генів. Така людина не народилася б випадково. Його, по суті, створило пророцтво, розумієш? Він унікальний у своєму роді, що має зв'язок з кристалом — найціннішим елементом Землі. Ніхто до кінця не знає, на що здатен повелитель — він невивчений ще ніким. Навіть сам Ден не знає, хто він насправді. А горяни мають здатність відчувати енергетику і внутрішню силу всіх живих істот. Чим сильніша ця енергетика, тим більше недоречної уваги від горян. Згадай Сіару, яку він обкрутив за дві секунди — а вона його не знала й близько, на відміну від Енджел, яка спеціально його вивчала. Ден приваблює їх, тому що він справді випромінює сильну енергетику, як повелитель. В принципі, щось схоже випромінював і його батько, тому спочатку і був фаворитом Енджел.

— Наскільки я пам'ятаю, ти казала, що Алла та Енджел пов'язували не просто партнерські стосунки? — Ксюша не помітила, як її дихання стало поривчастим та натужним, наче повітря не хотіло надходити в легені.

— Так. Є докази, що вони були коханцями. Алл підкорив її завдяки своїй силі. Але з народженням Дена все змінилося.

— Але хіба Ден сильніший за Алла? Адже він не володіє силою енергії! — Вона не могла повірити, що йдеться про її найкращого друга — хлопця, з яким вона виросла пліч-о-пліч, і якого, як здавалося, знала все життя.

— У нього інша душа — повна протилежність Алла. В ньому більше людяності, хоча здібностями він ближчий до горян. Думаю, цей дисонанс і приваблює Енджел. Вона звикла, що чим більш сильна особистість — тим темніша його душа. Таким і був Алл — запеклий злочинець і вбивця, який насолоджувався чужими стражданнями. Але Ден зовсім інший. І це точно не задум пророцтва, а заслуга його сім’ї, оточення і нього самого.

— Ну... іноді він теж демонструє надмірну жорстокість. — Ксюша важко зітхнула, згадавши його жагу вбити якомога більше вовків.

— Це очікувано — він таким чином захищає близьких людей. Але незважаючи на всі ці моменти, Ден відрізняється від багатьох напівкровок. Він навіть монстра у забороненій зоні не хотів убивати, бо той його не чіпав! Чим більше пізнаю Дена, тим більше переконуюсь, що він інший — більш людяний і добрий, аніж я. І... любити він теж уміє, просто ховає це за маскою холодності.

— Між вами щось сталося, коли ви ходили в той ліс? — У Ксюші на мить зупинився пульс. Невже Ден та Еріка настільки зблизилися? Її душа вже готова була поринути в агонію, згоряючи від ревнощів.

— Ні, але я це чітко зрозуміла. Колись і ти зрозумієш.

— Ясно ... — «Нічого не ясно, чорт забирай! Що вона має на увазі?» Ксюша боляче прикусила губу.

— Саме тому Енджел на нього запала. Адже, на її думку, людяність — це слабкість, але, незважаючи на це, їй не вдається його зламати. Його доброта приваблює її, ламаючи все колишнє уявлення про світ та його цінності. І її злить те, що він не відповідає на її так звані почуття. Жінка, яку відштовхнули, здатна багато на що, тому бережи його, Ксю.

***

Залишок дня пролетів швидко. Ксюша все ніяк не могла відійти від розмови з Ерікою та нової інформації, яку від неї дізналася. Незважаючи на деякі ревнощі та пам'ять про її зраду, Ксю почала відчувати до неї симпатію. Так, безперечно, Еріка жорстка, нечуйна і холоднокровна особистість. Діє тільки так, як вважає за потрібне і ні під кого не підлаштовується. Але, незважаючи на це, вона досить справедлива, мудра та смілива дівчина, готова допомогти у скрутній ситуації. Цілком можливо, що вони могли б навіть потоваришувати, якби не її незрозумілі стосунки з Деном.

Коли сонце зникло за верхівками дерев, Ксюша тихенько підійшла до Дена і вкрила його ще однією ковдрою. Протягом дня він прокидався кілька разів і намагався підвестися, але вона свідомо йому не допомагала, розуміючи, що сон та відпочинок — найкращий шлях до відновлення.

Підлітки займалися хто чим: Костя з Мариною, тримаючись за руки, сиділи біля озера та вели звичайні розмови закоханих. Боря не зраджував собі та повністю поринув у планшет. Еріка займалася вправами і повторювала бойові прийоми з кинджалом — мабуть, у школі для напівкровок подібні заняття більш ніж актуальні. Максим згадав про звичку вести щоденник і вже понад годину щось туди записував. Цілком можливо, це були повні смутку вірші про нерозділене кохання і муки розбитого серця, але Ксюші зараз не було до того діла — були занепокоєння важливіші.

Ніч обіцяла бути прохолодною. Небо затягли хмари, вітер став колючим, пронизливим та пробирав до кісток. Зусилля хлопців зловити рибу на вечерю не мали успіху — на саморобну вудку нічого не клюнуло. Довелося задовольнятися їжею, яку дбайлива Жаклін запакувала їм у дорогу. Тишу ночі порушував лише тріск палаючих гілок, легкий шепіт вітру і розмови друзів. Звичних комах, нічних птахів і тварин так і не з'явилося — вони підозріло зникли ще вдень. Щось відбувалося довкола, але у змученої Ксюші не було сил, щоб думати про це.

Ден жмурив повіки і повертався з боку на бік, наче йому щось заважало. На легкий дотик Ксюші він ніяк не відреагував, продовжуючи перебувати під владою сну.

До легкої вечері Ксю теж не змогла доторкнутися. Їжа викликала блювотний рефлекс, а одна тривожна думка витісняла іншу, малюючи найгірші сценарії.

Інші ж поводилися, як ні в чому не бувало, активно обговорюючи останні події. Ніхто не сумнівався, що незабаром Ден встане на ноги, і вони вирушать у дорогу. Навіть настання ночі підлітки зустріли спокійно, зазначивши, що відсутність звуків зовсім не лякає, а навпаки, заспокоює.

Чергувати залишився Максим. Ксюша притягла свій спальний мішок ближче до Дена і намагалася заснути. Нерви виснажили її морально і фізично. Бридке передчуття біди перетворило сон на справжнісінький фільм жахів. Страшні, загрозливі кадри змінювалися один за одним і злісно глузували з її сприйняття. Здавалося, що власний мозок встановив програму повільного самознищення. Ксюша прокинулася від власного крику. Ще трохи — і вона остаточно збожеволіє.

Піднявшись на лікті, вона з тривогою подивилася на Дена. Він повертався з боку на бік, стогнав і тремтів усім тілом. Невже йому стало гірше?

Ксюша озирнулася. Максим сидів біля багаття і похмурим поглядом вивчав мерехтливе вугілля. Інші підлітки мирно спали. Ніч була місячною і тихою, звичних оченят, що вогниками визирали за-за кущів тепер не було взагалі. Квіти, які ще вдень цвіли і тягнули голівки до сонця, почали разом в'янути. Листя обсипалося з дерев, ніби осінь вступила у свої володіння. Тільки шепіт вітру нагадував про те, що світ довкола остаточно ще не помер.

Ксюша одягла кофту і присіла до Дена. Його міміку спотворила гримаса болю, а дихання було нерівним та уривчастим. Жахлива блідість на його обличчі змінилася нездоровим рум'янцем. Ксю торкнулася долонею його щоки і жахнулася: Ден горів. Але що могло спровокувати високу температуру? Її серце стиснув жах. Вона схопилася з місця і кинулася будити сплячого Костю.

— Що трапилося? — сонно простяг той і потягнувся за окулярами.

— Схоже, у Дена температура! Він увесь палає! Що це може означати?

Костя одразу ж виліз із мішка та підійшов до хворого товариша. У його зазвичай серйозному і впевненому погляді майнула тінь тривоги.

— Звісно, хорошого мало. Але в мене є ліки, які зіб'ють жар. Не потрібно переживати завчасно.

— Але що могло б викликати температуру? Це нормально? — Ксюша відчайдушно чіплялася за будь-яке підбадьорливе слово.

— Його організм пережив стрес від поранення та вилучення стріли. Це цілком передбачувано. Думаю, на ранок йому стане краще. — Голос Кості пролунав здавлено і тихо, ніби він щось недоговорював. Здавалося, він навмисно уникав зустрічі очима. Ксюша не стала продовжувати допит, побоюючись почути щось погане. З вечері лишилося трохи води. Вона почала розводити нове багаття, щоб зробити окріп.

— Не переживай. Він неодмінно впорається, — підтримав її Максим, допомагаючи з вогнищем. Ксюша кивнула і відвернулася. Сльози по-зрадницькому стікали по щоках, демонструючи всі її страхи.

Коли вода закипіла, Костя приготував ліки. Ксюша відразу ж почала будити Дена. Після десятої спроби привести його до тями він, нарешті, поворухнувся.

— Чорт, як мені холодно, — прошепотів він і закашлявся.

— Його морозить. Це від жару, — сказав Костя і легенько потрусив його за плече. — Ну ж бо, прокинься, друже!

Денис знаходився десь між забуттям та реальністю, не розуміючи, що відбувається. Зрештою, він насилу розплющив змучені очі.

— Ксю... ти плачеш, чи що? — спитав він, подолавши хрипкий кашель. — Щось сталося?

— Все добре, не хвилюйся! — Ксюша відчувала, як від ридання вона ось-ось почне задихатися. — Ти як? Бачиш мене, Дене?

— Бачу, тільки не чітко… Перед очима все пливе, — насилу промовив він. — Що зі мною? Я вмираю?

— Ні, звичайно! Не кажи дурниць! Випий ліки і тобі стане краще.

Притримуючи його за шию, Ксюша піднесла чашку до його рота. Ден трохи випив і скривився:

— Не можу, не хочу…

— Будь ласка, ти маєш випити все!

Ден пересохлими губами зробив кілька ковтків, але трохи рідини витекло йому за шию.

— Не примушуй його. Це теж має допомогти, — спробував підбадьорити її Костя. Ксю перебувала на межі розпачу. Вона ще ніколи не бачила Дена у такому стані.

***

Ніч неквапом відраховувала хвилини. Після ліків Дену справді стало трохи краще і він зміг заснути. Але вранці температура піднялася знову.

Сонце бадьоро піднімалося вгору, прикрашаючи небо ніжно помаранчевими відтінками. У лісі навіть почувся спів загадкового птаха — очевидно, єдиного в цьому світі, кому вдалося вижити. Підлітки нарешті зрозуміли всю серйозність ситуації і поводилися досить тихо. Нікому не хотілося сміятися і щось обговорювати. Еріка вже не здавалася такою впевненою в одужанні Дена і сиділа поруч з ним, періодично змінюючи на його лобі марлеву пов'язку. Ксюша ж перебувала в прострації і мертвим поглядом вдивлялася в порожнечу. Внутрішні ресурси вичерпалися, залишивши місце лиш для тупого невгамовного болю. Сльози висохли, очі потьмяніли, а серце провалилося кудись униз.

Стан Дена стрімко погіршувався. Він марив, здавлено стогнав і згорав від високої температури. Ксюша кілька разів намагалася розбудити його, але безуспішно. Він тремтів усім тілом і повертався в різні боки. Здавалося, біль з'їдає його зсередини та повільно вбиває з кожною хвилиною.

Ксю знемагала від власного безсилля. Через кілька годин вона попросила Еріку піти, і, не звертаючи ні на кого уваги, лягла поряд з Деном і поклала голову йому на груди. Слухаючи шалений стукіт його серця, Ксюша провалилася в глибокий затяжний сон. Ближче до полудня її розбудив Костя.

— У нього дуже висока температура. Нічого не допомагає, — наче визнаючи поразку, повідомив товариш. Його збентежений погляд говорив про те, що надії майже не залишилося.

— Як? Ти, мабуть, зараз жартуєш? Адже це несерйозно, правда? — Ксюша схопила його за комір і грубо притягла до себе. — Скажи, що ти пожартував, чорт забирай!

— Температура вище за сорок. Поки ти спала, я трохи оглянув його рану і зрозумів, що там все дуже погано.

— І що… що це збіса означає?! — Ксюша була готова розірвати Костю на шматки. Те, що він казав, не вкладалося в голові.

— У нього сепсис — вкрай важка форма. Мабуть, та стріла занесла в його кров інфекцію, яку я не зміг усунути. Антибіотики не допомогли. Вибач, але я зробив усе, що міг.

— Ти хочеш сказати, що він не видужає? — беззвучно простогнала Ксюша. Очевидно, все це якийсь жахливий сон.

— Я дуже хочу вірити, що це не так. Він повелитель, від нього дуже багато залежить. — Костя глянув угору і важко зітхнув. За його спиною почувся тихий плач. Марина звучно схлипувала та шморгала носом, а Еріка не могла подолати тремтіння. Ксюші здалося, що всі змовилися. Вони не мали права втрачати віру. Це було надто жорстоко!

Спільними зусиллями друзі намагалися допомогти Дену. Хтось невпинно носив воду, а хтось створював над його головою вітерець, розмахуючи гілками. Ніхто не залишився осторонь, намагаючись хоч трохи полегшити стан товариша. Коли сонце похмуро сповзло за обрій, Ден, нарешті, перестав стогнати і заснув. Температура спала, а його дихання стало рівним і спокійним, наче агонія відступила. Звісно, Бог почув молитви Ксюші! Незабаром вона доведе всім, що її віра здатна творити дива.

Його серце билося тихо та спокійно. Ксюша так і сиділа поряд з Деном, поклавши голову йому на груди. Тільки зараз, ковтаючи сльози та згоряючи від пекельного серцевого болю, їй відкрилася абсолютна істина: ніхто ніколи не зможе замінити їй Дена. Саме його вона кохала все життя, але, не відчуваючи взаємності, боялася собі в цьому зізнатися. Тільки заради нього вона була готова пожертвувати всім, навіть власним життям.

— Ксю… — почувся слабкий охриплий голос. Ден, нарешті, переміг агонію і прийшов до тями. Звичайно, він ніколи не здається, як вона могла забути про це? Ксюша підняла на нього мокрі щасливі очі.

— Тобі краще? — Вона взяла його руку і притулилася до неї губами. Його обличчя виглядало майже здоровим, а очі, хоч і зберігали ще гарячковий блиск, трохи проясніли.

— Так, — відповів Ден і посміхнувся. — Я більше не відчуваю болю. Він зник… А ще… я бачив сон… дуже гарний сон…

— Що? Що ти бачив, Дене?

— Маму. Вона була доброю зі мною. Вона мене змогла пробачити, Ксю…

— Звісно, пробачила! Ти сумнівався в цьому? Ви, безумовно, незабаром знову побачитеся. Тільки видужуй швидше!

Він знову посміхнувся і заплющив очі.

— Я… Я кохаю тебе, Дене, чуєш?

— Так…

— Тільки тебе, і більше нікого. — Ксюша не могла більше стримуватись. Сльози неконтрольованим потоком бризнули з очей. Вона щойно зізналася йому в коханні.

— Тоді поцілуй мене...

Його слабкий шепіт розрізав тишу, як раптовий грім. Ксюша подивилася на нього шокованими очима. Здавалося, вона забула, як дихати, застигнувши на місці і лякаючись неправильно почути.

— Що ти сказав? — здригаючись, перепитала вона.

— Поцілуй мене, будь ласка... По-справжньому...

Час застиг у невагомості. На хвилину їй здалося, що всі оточуючі речі та люди розчинилися та зникли, залишивши світ лише для них двох. Він справді це сказав. Вона все правильно почула — це не помилка.

Здригаючись від нападів тремтіння, Ксюша наблизилась до його обличчя. Він дивився на неї так незвично: нездорово та притуманено, але настільки тепло і захоплено, як не дивився ще ніколи. Їй це все сниться?

Їхні губи зімкнулися. Так легко і невимушено, ніби були створені для цього завжди. Світ миттю перекинувся з ніг на голову і заграв усіма кольорами веселки. Час зупинився — заплутався десь у іншому просторі, залишивши їх наодинці одне з одним та дозволивши запам'ятати кожен чарівний момент. Ксюша була готова померти від щастя.

Однією рукою Ден гладив її шию, а другою розгулював по талії під одягом, ніби до кінця не усвідомлюючи що робить. Він тремтів і здавався неприродно холодним — повна протилежність тому, яким був ще кілька годин тому. Справжнім поцілунком це було складно назвати, бо згодом він перестав відповідати і заплющив очі.

Ксюша знехотя відсторонилася, намагаючись придушити гірке розчарування від того, що це закінчилося так швидко. Звичайно! Адже він все ще хворий. Як вона могла забути про це?

Здавалося, Ден різко заснув, зберігаючи лише слабку посмішку на вустах. Ксюша посміхнулася йому у відповідь і, утнувшись носом у його шию, теж заплющила очі. Вона не вірила в реальність того, що відбувається. Якщо це сон, то не хотілося, щоби він закінчувався.

Через якийсь час зверху пролунав здавлений голос:

— Ксю, ти в порядку?

— Що? — Вона підвела голову і побачила інших. Вони стояли щільним кільцем майже нерухомо навколо них з Деном. Їхні очі якось дивно горіли. Це розлютило і спантеличило Ксюшу.

— Звісно, я в нормі! Ми в повному порядку!Чого ви стовпилися довкола? Бажаєте його розбудити? Він тільки зміг спокійно заснути, а ви...

— Ксюша, Ден помер.