Надія
Євгеній Назаренко
До вікна в моєму домі Прилипла ніч сумним лицем А сонце впало їй за комір А місяць слугував вінцем Заснули верби, нахиливши Тонкі ключиці до землі Оголені, рожеві криши Тримали зорі угорі Заснуло все в обіймах ночи І тільки хмурі ліхтарі Заплакані втирали очи До дня прийдешньої зорі
2023-09-09 09:48:49
4
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Євгеній Назаренко
@Регіна Касі Ваш хлопець сценарист цього фільму?)
Відповісти
2023-11-04 11:12:08
1
Євгеній Назаренко
@Регіна Касі Так якщо ваш хлопчик не пише вірші, як віно може написати краще, чи хтось? Десь тут є прогалина у логіці) І якщо ви поезію називаєте "віршиками мильної опери", то ви і свою творчість обесцінюєте, чомусь...
Відповісти
2023-11-04 11:15:16
1
Євгеній Назаренко
@Регіна Касі Згоден, з цим фактом не посперечаєшся навіть) "Я віднайшов свій спокій у вирі думок, Не мучить більше ржавий заскок". Тому краще не мучити цей заскок😂
Відповісти
2023-11-05 12:49:09
Подобається
Інші вірші поета
Смерть і народження Спогади Кохати Один
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3524
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4409