Надія

Євгеній Назаренко

До вікна в моєму домі Прилипла ніч сумним лицем А сонце впало їй за комір А місяць слугував вінцем Заснули верби, нахиливши Тонкі ключиці до землі Оголені, рожеві криши Тримали зорі угорі Заснуло все в обіймах ночи І тільки хмурі ліхтарі Заплакані втирали очи До дня прийдешньої зорі

2023-09-09 09:48:49

4

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Євгеній Назаренко

@Регіна Касі Ваш хлопець сценарист цього фільму?)

Відповісти

2023-11-04 11:12:08

1

Євгеній Назаренко

@Регіна Касі Так якщо ваш хлопчик не пише вірші, як віно може написати краще, чи хтось? Десь тут є прогалина у логіці) І якщо ви поезію називаєте "віршиками мильної опери", то ви і свою творчість обесцінюєте, чомусь...

Відповісти

2023-11-04 11:15:16

1

Євгеній Назаренко

@Регіна Касі Згоден, з цим фактом не посперечаєшся навіть) "Я віднайшов свій спокій у вирі думок, Не мучить більше ржавий заскок". Тому краще не мучити цей заскок😂

Відповісти

2023-11-05 12:49:09

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2678

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13104