Спогади

Євгеній Назаренко

З труби безсловесної пащі Немов із байдужих заводів Здіймаються в буднічних хащах Клуби нікотинових зводів У пелехах кислого диму Облич силует кучерявий Розмазаний білим акрилом По квантовій тканці вуалі Мерці, незнайомі прохожі В німому, повільному танці Жорстоко і досить безбожно Зжирають обличчя "повстанців" Голки невгамовного світла Лишають гранатові рани В акторах туманного квіту Безглуздої, лячної драми Немов на підмостках театру У барвах відвертих емоцій Сюжет перетікший у тантру Стирає кордони обструкцій Розтанувши в спокої дому Мене полишають видіння Вдихаючи з попелом втому Я знов провалюсь у верзіння...

2023-01-11 01:51:45

11

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Lexa T Kuro

Дуже експресивно😉! Натхнення Вам!✨💫

Відповісти

2023-08-16 06:42:32

Подобається

Євгеній Назаренко

@Lexa T Kuro Дякую! Взаємно)

Відповісти

2023-08-18 17:51:51

Подобається

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

50

12

3651

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11283