Сидячи на уроці, я слухала одним вухом, а думками витала десь у небесах. Час-від-часу до мене доносилися окремі слова, котрі були не ясні і відірвані від речення...
- Шарлотто Файє-Сан! - почула я голос учительки. Я різко підвелася з місця і запитально глянула на пані Іду.
- Повтори, будь ласка те, що я сказала п'ять хвилин тому - сказала вона. Я стояла як стовп, і мовчала. А що я мала сказати? Я ж нічого не чула крім окремих слів. Я глянула на шкільну дошку... Раптом, ні з того ні з сього на ній з повітря почали з'являтися слова. Акуратні, немовби крейдою виведені букви одні за одними склали слова, а за ними речення. Це мій маленький секрет. Цією здібністю я володіла з трьох років. Я ніколи нею не хизувалася, але була рада і вдячна такому дару, котрий неодноразово рятував мене на уроках від зауважень усних і записаних.
- Ми чекаємо - голос пані Іди повернув мене у реальність. Продовжуючи витріщатися на дошку я процитувала: "Етике́т (фр. étiquette, від estiquier - прикріплювати) - сукупність правил поведінки, що регулює зовнішні прояви людських взаємин (поведінка в громадських місцях, поводження з оточуючими людьми, форми звертання і привітання, манери поведінки, одяг тощо). Етикет регламентує поведінку людини в певних ситуаціях". Закінчивши речення я сіла за своє місце. Учителька підозрілого глянула на дошку, але нічого не побачила. Так як ті приховані слова можу бачити лише я. Продзвенів дзвінок на перерву, я з полегшенням зітхнула і почала готуватися до наступного уроку - біології. Це мій найулюбленіший предмет. Та не встигла я дістати підручник, коли до мене підійшла Софія. Як завжди її волосся пофарбоване у темно-брунатний колір було розпущене. А одягнена не у шкільну форму, ні, а в чорне, коротке плаття і чорні босоніжки. Через її любов до чорного кольору її люблять називати "Чорною вдовою", а ще тому, що вона розбила серця багатьом хлопцям.
- Доброго ранку - спокійно привіталася з нею я. Софія глянула на мене як на ненормальну.
- Думаєш, якщо така як ти процитує неможливе для таких лузерів як ти, то ти станеш крутішою? - запитала вона мене.
- Я дуже тебе розчарую якщо скажу, що такого терміну як "крутий" немає в жодній мові світу? - запитанням на запитання відповіла я.
- Не умнічай! - прикрикнула вона.
- Ох, у тебе такий бідний словниковий запас? Шкода. Читай більше літератури - спокійно відповіла я. Софія стояла зелена від злості. Вона розвернулася, щоб піти і пробурмотіла: "Та щоб ти...".
- І ти будь здорова - посміхнувшись, відповіла я. Софі трусонула головою і пішла геть. Я хихикнула. Не така вона вже й крутелиця. Я посміхнулася і продовжила готуватися до уроку. Все таки, життя налагоджується...