Небесна битва
1
День яскравий та привітний.
Сонце радує усіх теплом,
Вітерець прохолодний і легкий,
Проходиться містом.
Знав би хто, як його дістало,
Радість на обляччях людських,
Як задушно йому стало
В стінах і вулицях міських.
Ні піднятися вище,
До небес чистих і легких.
Хвилею пробігтись. Опустився нижче,
А тут раз і стих.
— Ні! — крикнув він. — Досить з мене приниження цього.
Я вільний та могутній херувим
Найвище будь - кого.
Незбираюся бути тихим
І служити на добро.
Візьму й піду лихом
На людське житло.
Тут думка пробіглась скоро,
Її розглянути він встиг,
А що, як влаштувати їм того,
Щоб піти війною на них.
Було вирішено так зробити,
І вітер радий був
Що нарешті зможе сили проявити
Взяв і вище замахнув.
Подув сильніше вітер.
Холодний та лютий загуляв.
Побіг вище повз хмар,
До друзів яких знав.
2
. На самий верх вітер дістався
Вище хмар та гір,
І тут грім страшенний роздався,
Руйнуючи спокій і мир.
Непосидючий вояка спинився
Кольнув страх його.
Перед грізним старцем поникся,
Боязко оглядаючи того.
Могутній Грім стояв перед ним
Злісно блимнув він очима
Мов запитуючи: «Ким,
В цю посланний годину?»
У вітра слів нема.
Бурмочачи щось собі самому,
Його біда,
Що не може мовити і слова.
Та тут з'явилася вона!
Дочка Грому Блискавиця.
Понівна яскрава та вродлива,
І прудка молодиця.
— Татечку, годі вам сердитись
Краще підіть до Грози
Її сповістіть,
А за одне Ливню скажіть.
Грім підозріло оглянув дочку.
Вона погляд відвела,
До Вітра фігуру свою,
І до нього підійшла.
Коли Грім прийняв пораду
І пішов,
Вірет використав нагоду
І до Блискавиці підійшов.
Обійняв міцно.
Вона палко поцілувала
І от навіщо
Вона його в себе закохала?.
— Чому ти прийшов?
Хвилююче запитала.
Вітер промовчав,
А вона вже знала.
— Не треба проти них йти.
Чуєш, лиши.
Краще байдуже споглядати
Чим себе губит...
— Годі! — гримнув він.
— Я вільний херувим,
І не стерплю міських стін,
І бридким запахом людським.
Сумно голову вона схилила
І з волею його змирилась.
— Тоді йдемо. — мовила.
Зажурилась її душа.
...
2021-11-11 21:31:33
3
0