ІХ
Потяг все рухався і рухався. Всі знудилися. Ми вже чекали, коли замайорить Москва: Кремль, собор святого Василя, Мавзолей тощо. Мені Москва, на відміну від Києва, не подобається. Скільки клопоту російська столиця зробила. Навіть згадати той самий Голодомор. Але все ж таки, я - воїн Радянського Союзу. Я повинен захищати свою столицю. Та й якщо Москва впаде - не бачити нам ні України, ні Києва.

Нарешті ми доїхали. Їхали цілу добу. Всі стомилися не спати, не їхати туди-сюди, а чекати. Всім остогидло чекати. Хлопці хотіли зразу ж кинутися на них голими руками. Але ж, командування не дає. Я, Федько та Іван, вийшовши з вагону, зачарувалися ранковим світанком. Надворі було 22 листопада. Сніг і мороз попереджав про закінчення осені і швидкий прихід зими. На той час німці всіма силами намагалися взяти Москву. Ми приїхали трохи пізно, але краще пізно, ніж ніколи. Я пропоную вам розглянути всі події Битви під Москвою, про яку інформацію я отримав від побратимів, які обороняють столицю з перших днів битви:
«Німецький наступ на столицю СРСР почався 30 вересня 1941 силами 2-ї танкової групи; 2 жовтня на московському напрямку перейшли в наступ і головні сили групи армій «Центр». Створивши значну перевагу на вузьких ділянках, німецькі війська прорвали фронт радянської оборони і через два дні вийшли у район Вязьми (за 210 кілометрів від Москви), взявши у котел 37 радянських дивізій і 9 танкових бригад. До 12 жовтня у полон потрапило більше 600 тисяч радянських солдатів і лише 85 тисячам вдалось вийти з оточення. Уже 13 жовтня була втрачена Калуга, 14-го Калінін, а 18-го німецькі війська вийшли на рубіж 110 кілометрів від Москви в районі Можайська. Незважаючи на опір радянських військ, до кінця жовтня 1941 року активні бої вже йшли за 80 кілометрів від столиці СРСР.

15 жовтня Державний Комітет оборони СРСР прийняв рішення про евакуацію Москви. Наступного дня в Самару (тоді Куйбишев) почалась евакуація Генерального штабу, воєнних академій, наркоматів, іноземних посольств. Внаслідок цього у Москві почалась паніка — десятки тисяч людей намагались виїхати з міста; 20 жовтня Державний комітет оборони оголосив у Москві стан облоги.

29 жовтня німецькі війська підійшли до Тули, яку вдалося взяти лише 5 грудня. Проте наступ на Москву продовжився 15-16 листопада з північного заходу і 18 листопада в обхід Тули.»

Як тільки ми приїхали, зразу ж кинулися в бій. 2 грудня німці вийшли на безпосередні підступи до столиці СРСР. Проте контрудари наших військ зупинили наступ супротивника і 3-5 грудня було завдано німцям декількох потужних контрударів. Наступного дня війська Калінінського і Західного фронтів перейшли в контрнаступ. Ми зраділи, зрозумівши, що німця можна перемогти. Я, Іван та Федько воювали у Західному фронті під час Битви за Москву. На цей момент радянські війська під Москвою нараховували більше мільйона солдатів і офіцерів. Вермахт відступав від столиці СРСР.
Після битви ми присіли відпочити, і почали розмову:
—Як думаєте, як довго буде йти війна, - запитав я у своїх товаришів.
—Я думаю, що на рік, - відповів Федько.
—Що ти верзеш. Який рік? Два - і не менше, - заперечив Іван.
—Ні, хлопці, - почав я, - війна буде довгою. Ні рік, ні два вона не буде йти. Німеччина нині сильна держава. Як мінімум, три роки ще буду йти війна.
—Цікаво, як там наші? Чи живі, чи здорові? Що там з ними?, - сказав Федько.
—Сподіваюся, що з ними все добре, і ми обов'язково повернемося до них, - відповів я.
—Сподіваюся, - підтримав Іван.
—Хлопцы, подъём! Быстрее!!, - почувся голос командира.
—Слушаемся!!, - відповіли ми.
—Хорошо, что слушаетесь, - відповів до нас командир.

Нарешті, ми дочекалися того моменту, коли ми вистоємо і переможемо ворога хоча б в одній битві. Але все ще тільки початок. І ми це розуміли.