ІV
Відступаючи, ми ледве не плакали, так як ворогу дісталася велика частина земель сільськогосподарського і промислового виробництва. Свої рідні села, міста, ліси, поля ми залишали з часткою суму. Я договорився з командиром - генерал-лейтенантом І. Музиченко - що ми будемо захищати підрозділи армії, прикриваючи їх у відході на схід. І. Музиченко не сумнівався у нашій сміливості і покладав на нас великі надії. Під Вінницею ми ледь не попали в "клешні смерті", але чудом ми вибралися з пастки. Федько отримав незначне поранення і, з'єднавшись з нашим гарнізоном, пішов до лазарету. Там йому обробили рану і він повернувся.
Командування вирішило зупинитися під Уманню і там дати бій німецьким військам. Весь час до Умані ми зупиняли й відволікали німців. 18-го липня ми підійшли до Умані і почали готуватися до оборони і атаки. До нас дійшли чутки, що 10 липня Ставка ВГК передала загальне командування частинами Червоної Армії, що діяли на Південно-Західному напрямку, С. М. Будьонному. Будьонний був гарним командиром, але трішки неуважний. Будьонний ледве встиг прийняти командування, як між цими угрупованнями вклинилася 1-ша танкова група під командуванням Е. Клейста, зайнявши Бердичів (15 липня) і Козятин (16 липня). Таким чином, частини Клейста виявилися на північ від Умані. У той же час з півдня Умань обійшла 17-та армія вермахту (командувач — генерал К.-Х. Штюльпнагель). Крім того, з півдня, від кордону з Румунією на Умань наступала 11-та армія під командуванням генерала Ойгена фон Шоберта. Ми були здивовані такою рішучістю і прогресивністю німецького командування.
Ставка і командування Південним фронтом помилково припустили, що німці мають намір вийти до Дніпра між Києвом і Черкасами з метою подальшого наступу на Донбас, і недооцінили небезпеку оточення частин Червоної армії в районі Умані.28-го липня війська Південно-Західного і Південного фронтів отримали наказ відійти на Схід, з метою відсікти німцям вихід до Дніпра. У результаті ми втратили можливість уникнути оточення шляхом відходу на південний схід.30 липня 16-та  моторизована дивізія танкової групи Клейста захопила Новоархангельськ, перекривши таким чином шляхи відступу нашій та 12-й армій на схід. Незважаючи на кількаденні кровопролитні бої за цей населений пункт, під час якого він неодноразово переходив з рук в руки, військам радянської армії не вдалося захопити його. Вже 2 серпня війська групи Клейста з'єдналися з 17-ю армією, замкнувши оточення. На наступний день оточення було посилено другий кільцем, утвореним 16-ю танковою дивізією і Угорським рухомим корпусом. Ми намагалися пробитися з оточення. Я пообіцяв собі, що буду захищати гарнізони армії, допоки вони пробираються до інших військ Червоної армії. Іван і декілька інших солдатів згодилися допомогти мені. Натомість Федько буде виводити війська. Німці всіляко намагалися пробити нашу оборону, але більшість війська встигли вийти і ми пішли за ними, частково прикриваючи їх. Інші солдати сказали, що будуть стримувати їх в оточенні. І. Музиченко також залишився і не зміг вибратися, хоч і як ми просили його йти з нами.
До 8-го серпня організований опір 6-ї та інших армій СРСР, в цілому, припинився. Німецькі війська дістали можливість провести операцію на оточення частин Південно-Західного фронту, що обороняли м. Київ, з півдня. Пізніше нам дійшла звістка, що Музиченко потрапив у полон.
Результатом поразки 6-ї та 12-ї армій стало практично повне знищення оточених частин. Було втрачено майже всю техніку та озброєння. Радянських військовополонених помістили в створений на території кар'єру біля міста Умань концтабір, неофіційно названий «Уманська яма».У ньому через погані умови утримання багато хто загинув. У місцях боїв і в таборі німці і посібники розстрілювали військовополонених євреїв, комісарів, «політруків», поранених і ослаблених. Доля нашого командира була невідома.
Ми почали знову відступ і змогли зупинитися лише під Красноградом. Всі були втомлені, деякі поранені. Але ми вірили, що настане той день, коли ми зможемо відкинути ворога аж до його кордону й столиці.