Частина перша "Операція Барбаросса" VI
VI
Стомлені, ледь перебираючи ногами, ми йшли в сторону штабу нашої армії. Скільки кілометрів ми вже пройшли. Дехто вже втратив надію на порятунок і залишився в лісі. Решта ж, як і я, йшли і вірили, що скоро ми доберемося до своїх. Хлопці вирішили перепочити, а я - піти в розвідку. Пройшовши кілометрів з 5, я наткнувся на знайому мені галявину. Я зрадів, адже від цієї галявини недалеко розташувався наш штаб. Я швидко побіг до хлопців, і через 20 хвилин я був біля них. Вони подумали, що неподалік ходять німецькі війська. Взявши зброю, вони були готові дати бій, але я їх зупинив і сказав, що ми близько до штабу. Ми кинулися в бік галявини, і, минувши її, ми добігли до своїх позицій. Хлопці не очікували такого "сюрпризу" і були готові стріляти, але швидко прийшли до тями. Нас відправили до начальства. Там ми доповіли:
— Товарищ капитан, мы, ценой своей жизни, как могли защищали Киев, но не смогли.
— Их было очень много. Много танков, много артиллерии.
— Ми продержались 71 день в Киеве. Войска Вермахта взяли нас в окружение. Пять армий были уничтожены. Мы с трудом смогли выбраться.
— К нам дошли слухи, что М. Кирпонос погиб там, - спитав командир.
— Так точно. Земля ему пухом.
— Жаль, хороший был командир. Ладно. Свободны. Идите в лазарет на осмотр.
— Слушаюсь, - прокричали всі в один голос
Ми прийшли в лазарет, нас оглянули і декого поклали на лікування. Мені ж сказали, що все добре, але потрібен відпочинок. Я вийшов з лазарету, і мене вже зустрічали два мої побратими. Вони зраділи, що я живий, а я зрадів, що знову зміг їх побачити. Мене взяли під руки і повели обмундируватися. Дорогою вони мені розповіли про те, що німці готуються завдати удару на наші позиції, щоб взяти під контроль Донецький кам'яновугільний басейн. Ми прийшли, я швидко замінив все на нове і пішов з хлопцями до інших.
Відразу після ліквідації оточених під Києвом 5-ти армій Південно-Західного фронту німецьке командування розгорнуло наступ з метою розгромити Південний фронт, захопити промисловості райони Харкова і Донбасу, здобути вихід на Кавказ через Ростов-на-Дону.
Ми були готові зустріти війська і помститися за українську столицю.
Наступ почався 29 вересня ударом німецької 1-ї танкової групи (6 жовтня — 1-ша танкова армія) від Дніпропетровська на південь, до Азовського моря, в тил військам Південного фронту. Зустрічний удар завдавали вздовж моря, від Перекопського перешийку через Мелітополь, військові частини 11-ї німецької та 3-ї румунської армій, одночасно окремі підрозділи цих армій штурмували укріплення на Перекопському перешийку. Війська Червоної армії чинили впертий опір, але зупинити противника не спромоглися. Як тільки не намагалися ми відтіснити противника, як тільки ми не стояли - не змогли
5 жовтня німецькі танки досягли моря біля Осипенко (нині м. Бердянськ). В оточення потрапила переважна частина 9-ї та 18-ї армій. 10 жовтня «битва при Азовському морі» закінчилася. Німці захопили понад 100 тис. радянських військовополонених, 212 танків, 672 гармати.
Тим часом 1-ша танкова армія продовжувала наступ уздовж моря на схід. 8 жовтня вона здобула Маріуполь, 12 жовтня досягла р. Міус, 17 жовтня опанувала Таганрог. Того ж дня Ставка Верховного Головнокомандування наказала військам Південно-Західного та Південного фронтів відходити на лінію Касторне — р. Оскіл — Лиман — Горлівка — Таганрог, але танковий клин Вермахту, охопивши Донбас з півдня, продовжував просування далі вглиб радянської території. Паралельно наступали 17-та й 6-та німецькі польові армії: перша — через Донбас, друга — ще далі на північ — на Харків, який зайняла 23 жовтня. 26 жовтня 17-та армія опанувала м. Сталіно (нині м. Донецьк) — головне місто Донбасу. Я ледь стояв після цих подій та подій в Києві. Якби не друзі, я б впав і був застреленим якимось німецьким солдатом.
4 листопада становище на південному фланзі радянсько-німецького фронту стабілізувалося, противник зупинив своє подальше просування, розпочавши перегрупування військ на зимову кампанію. За винятком Ворошиловградської області (нині Луганської області), весь Донбас було окуповано німецькими військами. Я ледве перебирав ногами і впав без тями. Хлопці швидко прибігли, підняли мене і понесли до лазарету. Я чув:
— Давай швидше, а то і себе погубимо і Остапа не врятуємо.
— Да біжу, як можу
— Хутчіше
— Что там у вас. Быстро в укрытие.
Я прокинувся вже в лазареті. Мене швидко підняли на ноги, і мені сказали полежати в лазареті, щоб відновити трохи сили і відпочити. Ми всі знали, що німці не такі прості, як здавалося на перший погляд. Ця війна затягнеться, і надовго.
Стомлені, ледь перебираючи ногами, ми йшли в сторону штабу нашої армії. Скільки кілометрів ми вже пройшли. Дехто вже втратив надію на порятунок і залишився в лісі. Решта ж, як і я, йшли і вірили, що скоро ми доберемося до своїх. Хлопці вирішили перепочити, а я - піти в розвідку. Пройшовши кілометрів з 5, я наткнувся на знайому мені галявину. Я зрадів, адже від цієї галявини недалеко розташувався наш штаб. Я швидко побіг до хлопців, і через 20 хвилин я був біля них. Вони подумали, що неподалік ходять німецькі війська. Взявши зброю, вони були готові дати бій, але я їх зупинив і сказав, що ми близько до штабу. Ми кинулися в бік галявини, і, минувши її, ми добігли до своїх позицій. Хлопці не очікували такого "сюрпризу" і були готові стріляти, але швидко прийшли до тями. Нас відправили до начальства. Там ми доповіли:
— Товарищ капитан, мы, ценой своей жизни, как могли защищали Киев, но не смогли.
— Их было очень много. Много танков, много артиллерии.
— Ми продержались 71 день в Киеве. Войска Вермахта взяли нас в окружение. Пять армий были уничтожены. Мы с трудом смогли выбраться.
— К нам дошли слухи, что М. Кирпонос погиб там, - спитав командир.
— Так точно. Земля ему пухом.
— Жаль, хороший был командир. Ладно. Свободны. Идите в лазарет на осмотр.
— Слушаюсь, - прокричали всі в один голос
Ми прийшли в лазарет, нас оглянули і декого поклали на лікування. Мені ж сказали, що все добре, але потрібен відпочинок. Я вийшов з лазарету, і мене вже зустрічали два мої побратими. Вони зраділи, що я живий, а я зрадів, що знову зміг їх побачити. Мене взяли під руки і повели обмундируватися. Дорогою вони мені розповіли про те, що німці готуються завдати удару на наші позиції, щоб взяти під контроль Донецький кам'яновугільний басейн. Ми прийшли, я швидко замінив все на нове і пішов з хлопцями до інших.
Відразу після ліквідації оточених під Києвом 5-ти армій Південно-Західного фронту німецьке командування розгорнуло наступ з метою розгромити Південний фронт, захопити промисловості райони Харкова і Донбасу, здобути вихід на Кавказ через Ростов-на-Дону.
Ми були готові зустріти війська і помститися за українську столицю.
Наступ почався 29 вересня ударом німецької 1-ї танкової групи (6 жовтня — 1-ша танкова армія) від Дніпропетровська на південь, до Азовського моря, в тил військам Південного фронту. Зустрічний удар завдавали вздовж моря, від Перекопського перешийку через Мелітополь, військові частини 11-ї німецької та 3-ї румунської армій, одночасно окремі підрозділи цих армій штурмували укріплення на Перекопському перешийку. Війська Червоної армії чинили впертий опір, але зупинити противника не спромоглися. Як тільки не намагалися ми відтіснити противника, як тільки ми не стояли - не змогли
5 жовтня німецькі танки досягли моря біля Осипенко (нині м. Бердянськ). В оточення потрапила переважна частина 9-ї та 18-ї армій. 10 жовтня «битва при Азовському морі» закінчилася. Німці захопили понад 100 тис. радянських військовополонених, 212 танків, 672 гармати.
Тим часом 1-ша танкова армія продовжувала наступ уздовж моря на схід. 8 жовтня вона здобула Маріуполь, 12 жовтня досягла р. Міус, 17 жовтня опанувала Таганрог. Того ж дня Ставка Верховного Головнокомандування наказала військам Південно-Західного та Південного фронтів відходити на лінію Касторне — р. Оскіл — Лиман — Горлівка — Таганрог, але танковий клин Вермахту, охопивши Донбас з півдня, продовжував просування далі вглиб радянської території. Паралельно наступали 17-та й 6-та німецькі польові армії: перша — через Донбас, друга — ще далі на північ — на Харків, який зайняла 23 жовтня. 26 жовтня 17-та армія опанувала м. Сталіно (нині м. Донецьк) — головне місто Донбасу. Я ледь стояв після цих подій та подій в Києві. Якби не друзі, я б впав і був застреленим якимось німецьким солдатом.
4 листопада становище на південному фланзі радянсько-німецького фронту стабілізувалося, противник зупинив своє подальше просування, розпочавши перегрупування військ на зимову кампанію. За винятком Ворошиловградської області (нині Луганської області), весь Донбас було окуповано німецькими військами. Я ледве перебирав ногами і впав без тями. Хлопці швидко прибігли, підняли мене і понесли до лазарету. Я чув:
— Давай швидше, а то і себе погубимо і Остапа не врятуємо.
— Да біжу, як можу
— Хутчіше
— Что там у вас. Быстро в укрытие.
Я прокинувся вже в лазареті. Мене швидко підняли на ноги, і мені сказали полежати в лазареті, щоб відновити трохи сили і відпочити. Ми всі знали, що німці не такі прості, як здавалося на перший погляд. Ця війна затягнеться, і надовго.
Коментарі