ІІІ
Ми зустріли танки вогнем, але навала була настільки сильна, що ми не змогли стримати противника, і почали відступ. Увечері прийшов наказ контратакувати в ділянці Володимир-Волинський–Кристопіль і до 26 червня оволодіти Любліном. Ми стояли вже під Луцьком, а німці заволоділи Володимир-Волинським, контратакувати саме на цій ділянці ми не мали змоги. Ставка наполягала на своєму. Я, Федько та Іван не знали, як прорвати сили противника. Начальник штабу Південно-Західного фронту М. Пуркаєв доводив іншу думку: відвести війська та утворити суцільну лінію оборони, привести частини в порядок та згодом контратакувати. Втім, до цієї думки майже ніхто не дослухався. Але я і мої товариші задумалися над цією думкою. Німці утворили п'ятикілометровий розрив у ділянці фронту і генерал-полковник М. Кирпонос прийняв рішення завдати противникові удару. Майже всі армії, які були назначені для удару були лише на підході.
На кінець 24 червня розрив між нашою і 5-ю арміями розширився до 50 км. Наші позиції обстрілювали з усіх боків, а ми відповідали їм чим могли. Інші корпуси все ще не приїхали. Командування Південно-Західного фронту підняло питання: чи дочекатися збору мехкорпусів, а вже потім завдавати ударів на флангах німецького прориву, чи вводити частини в бій такими які вони є наразі. 24 червня було віддано наказ частинам мехкорпусів наступати у фланг німецькому угрупованню в загальному напрямку на Рахедів. Ми кинулися в бій. Танки перейшли в наступ на північ під шосе Володимир-Волинський–Луцьк. Наш корпус готувався до наступу на південь, щоб з'єднатися з 5-ю армією. Танкова атака не вдалась: легкі танки дивізії напоролися на висунуті німцями протитанкові гармати. Корпус втратив більше ніж 50 % танків і почав розрізнено відходити в район Рожища.
Вранці 25 червня удар по лівому флангу 1-ї танкової групи в напрямку Луцьк–Дубно завдали 9-й мехкорпус Костянтина Рокоссовського і 19-й мехкорпус Миколи Фекленка, змусивши частини 3-го моторизованого корпусу німців відійти на південний захід від Рівного. 43-тя танкова дивізія 19-го корпусу силами 79 танків 86-го танкового полку прорвала оборонні позиції німецької 11-ї танкової дивізії і до шостої години вечора увірвалися на околицю Дубна, вийшовши до річки Ікви. Ми також перейшли в наступ і до вечора зменшили розрив до 30 км. Я зміг вбити декількох німців в рукопашному бої. Федько та Іван також не втрачали хисту: Іван з кулемета виніс близько 50 німців, а Федько зміг вивести з ладу танк та гармату.
Довго протриматися на своїх позиціях ми не змогли. Контрудари німців по  позиціям 36-го стрілецького корпусу на лівому фланзі дивізії і 40-ї танкової дивізії на правому, обидва фланги 43-ї дивізії виявилися незахищеними і її частини змушені були відійти від Дубна на захід від Рівного. Німецька 11-та танкова дивізія, підтримана лівим флангом 16-ї танкової дивізії в цей час вийшла до Острогу, просунувшись в глибокий тил радянських військ. З району Броди в Радехів і Берестечко наступав 15-й мехкорпус генерала Гната Карпезо з завданням розгромити противника і з'єднатися з частинами 124-ї і 87-ї стрілецьких дивізій, оточених в районі Війниці та Милятина. 37-ма танкова дивізія мехкорпусу в другій половині доби 25 червня форсувала річку Радоставка і просунулася вперед. 10-та танкова дивізія зіткнулася з добре організованою протитанковою обороною німців і змушена була відійти. Я звернувся до командування армії з ціллю отримати хоть трохи провізії та солдатів, на що отримав відмову. До вечора 25 червня8-й механізований корпус генерала Дмитра Рябишева почав зосереджуватися в районі Буська на південний захід від Бродів.
26 червня було саме пекло. Керівництво Південно-Західного фронту продовжувало контратакувати. Було вирішено завдати потужні удари по флангах танкової групи Клейста з півночі силами 9-го, 19-го та 22-го механізованих корпусів з району Луцька та Рівного та з півдня з району Бродів — 4-м, 15-м та 8-м мехкорпусами. Щоб допомогти мехкорпусам, ми також перейшли в контрнаступ. Зранку 27 червня розпочався наступ між Луцьком і Рівним. Цілий день відбувалися контратаки, але ми трималися і вірили в перемогу.
На 29 червня наступальні можливості радянських військ, які мали на озброєнні танки застарілих конструкцій, були вичерпані. В умовах відсутності зв'язку, розвідки, чіткої організації взаємодії між сусідами, піхотою та авіацією, при постійних змінах наказів, танкова битва в трикутнику Луцьк—Броди—Рівне стала кладовищем радянських танкових частин. Наша армія, стомлена в цих боях, змушена була відступати. 29 червня німці зайняли Буськ і Броди.Лише 30 червня Москва переконалася в безперспективності подальших контрударів та наказала військам Південно-Західного фронту до 9 липня відійти на лінію старих укріплених районів. Солдати, відступаючи, бурмотіли під ніс: " Чому ми не послухали Пуркаєва?". Оточені дивізії під Дубно боролися в оточенні до останнього, а коли вже не було змоги стримувати наступ, війська подалися на південь. Вцілівші частини 6-ї армії подалися на південний схід - до Умані, відбиваючи всі атаки ворога.