VII
Ненадовго все стихло на нашому фронті. Ми зупинилися на лінії Касторне–р. Оскіл–Лиман–Горлівка–Таганрог. Освоївши місце, ми думали, що невдовзі німці знову підуть в наступ на наші позиції. Ми щогодини патрулювали місцевість, але нічого не виявили. Були легенькі обстріли, але ми їх відбивали без зусиль. Ми розставили палатки, в них розмістили штаб та чекали наступу німецьких військ. Я та Федько постійно обходили наші позиції і спостерігали за ворогом.
–Щось німців не видно. Може, повтікали?, - сказав він.
–Та навряд чи. Ті гади гітлерівські не відступлять, поки не отримають свого, - відповів я.
–Але ж їх не видно. Ховаються, чи що. Хоч би техніку було видно.
–Ой не знаю, не знаю.
–Може, підеш відпочинеш. Недавно з лазарету вийшов.
–Ні. Я тебе одного не покину.
–Поклич Сергія замість себе.
(Сергій - один з військових нашої дивізії, з яким ми найперше познайомилися)
–Ні. Я буду тут.
–Як знаєш.

Минув тиждень. Від німців ні слуху, ні духу. Ми вже почали задумуватися, що їх там немає.  Щоб розвіяти цей сумнів, штаб зібрав невеличку групу людей для розвідки. На жаль, я до цього спецвідділу не вступив. Командувач сказав:
–Ты только что з больницы. Куда ты лезешь?
–Товарищ подполковник, я могу. Пусть все отдохнут. Я уже отдохнул.
–Нет, и точка.
Товариш підполковник стояв на своєму. Загін відправився в розвідку. Через півдня загін повернувся. З їхніх доносів ми зрозуміли, що німці нікуди не ділися, і вони просто чекають наказу. Техніка там також є, але все дуже добре заховане.

Ми сіли вечеряти. На вечерю у нас була варена в казанку каша, закритий в жестяних банках паштет, чай, хліб та трохи консервованих овочів. Добре, що всім вистачало їжі. Поївши, ми лягли спати, а двоє хлопців стали на чергування. Спали ми на застеленій рядном траві, вкрившись трохи теплішим за рядно покривалом.

Минув ще один тиждень. Ми все чекали. Раптом, ми побачили гінця з листом. Лист був до підполковника. В ньому було сказано, що німці жорстоко та впевнено ідуть на Москву, потрібна підмога. Довго посильний був у штабі. Лише через дві години він вийшов з товаришем підполковником. Підполковник зібрав збори і вирішив, кого відправити на оборону столиці СРСР. Він тяжко виговорив моє ім'я. Я був радий, що побуваю за своє життя в Москві. Підполковник звернувся до мене:
–Вы сможете?
–Так точно, товарищ подполковник.
–Хорошо. Я вас записываю.
–Служу Советскому Союзу.
Записавши, підполковник дав розпорядження, настанови і наказав збиратися. У цей список потрапили й мої давні товариші.