Автопортрет кінорежиссера. Вітчизняний продукт. 777. Дуже довга секунда.
Щоб побачити Свої очі Обличчя Я не дивлюсь У дзеркало Чи калюжу. Я лише простягаю руку Та бачу себе Бачу очі Обличчя На кінчиках П А Л Ь Ц І В Своїх. Але очі Обличчя Таке Пусте та мине Не забаром Все стане Картинкой. А от бачити Душу Думки Та тишу Це ще треба вміти, напевно. М А Л Ю В Н И К Свій портрет Малює вуглем На піску. Ну а мої Струни картин Краплі вікон Зелені долоні Та Т И Ш А Назавжди У моїх кадрах Створених словом Парканом Мовой Замерзлих Птахів... Все, підпис дата. Я не хочу додому повертатись. Зуб хитається. Треба дістать з кішені ліхтарик. Дядько Бог сердиться на людство, та чи я відповідальний за лютий у травні? Треба робити домашня завдання... Я закінчив школу??? О ні, знову цей сон... - Так, це сон. - О ні, це ти, пляма від бензину дуже схожая на мене? - Так, це я. - Що ти тут робиш? - Я не знаю. Люблю дивитися як ти спіш. Тобі завжди такі дивні сни сняться. - Так я знаю. - Хочеш цитрусове печиво? - Воно знову отруйне, і я знову попаду в пекло де багато дітей, що тягали кішок за хвоста? - Так. - Добре, дякую. М, смачне. З цитрусом? - Так. - З отрутою? - Так. Я зняв навушники. Подивився на людину у краватці на голе тіло. - У вас кожний випуск радіо спектаклів бездарних поетів такий веселий? - Так. - І ви хочете підписати зі мною, Генріхом Володиміровічем контракт на дев'ять ефірів? Скільки ви хочете мені сплачувати за цю єрісь? В мене дуже зайнятий час, я зараз підписую контракт з Голівудом основане на реальних подіях на серіал про афтобіогрофічне життя комах. - Ми збираємся вам сплачувати за кожний ефір по кілограму апельсінів, вас це влаштує. - На таке складно не погодитись... Вам треба звернутися до мого агента, до Комахи Сміт. - Добре. Запишіть тільки під кінець ефіру останні слова, ось ця сторінка - автор, дата, жуйка, і тому подібне. - Добре. Автор: Пляма від чорнил схожая на крадійця сенсу (ні, не бензинова) Рік: коли все закінчилось і почался кризис витамінів. Субстанція: 248, у пляшці з під вина (не вино) Кінорежисер автопортрету: митець Кінорежиссер вірша: митець митця Кінорежиссер життя: митець митця митця. Жуйка: кавуновий орбіт.
2022-12-27 16:24:19
3
0
Схожі вірші
Всі
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1618
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4495