Баг. 777. Ха-ха
(18+)
Баг. Як красив твій дах. Полетів мій бог. Закриваю шлях. Хах? Крах. Полетів мій птах. Зачиняй вікно. Закінчи філфак. Не шукай чого? Хах! \\\\ Чому? Спитаєте ви - Чому? Закохання в коханку Восени Граєм в теніс з дзеркалом Ти прости Не залишив місця Для малих втіх. Вибачай? Я втік. Дах протік. Ти безлік. Медицинська маска. У години тік. Пісня? Що? Не загравай зі мною Мелодіями краплями відчуття душі і крапками головняка. Пташки посміхаються знають що таке коханння а я злюся та тереблю травинку бо я стомився і хочу в будинок. Але вона каже що в мене слизняк, що в мене спазм, що в мене чиряк - а я посміхаюся і сміюся, а потім смутно кажу "я втомився - не бачиш, хирурги біжуть по стелям, ти чуєш метелик, ти чуєш капельниці дихання" дякую за старання. Але ж я не винен Що мозг то хімічна штука. Що тіло хімічна штука А в руці хтось має гострого ножа. Ось так завжди. Яка ж це фігня. Я просто хочу зіграти в теніс з тобою, дзеркало. Чи ти не дзеркало??? 👏👏👏👏👏👏👏👏🎬🎮💾🎞🎤👁🎧📢🎞🈯️🎥🦟💄🦺🥼📯📯📯💊🩹🩸🧪🧫🧬⚗️
2023-08-26 11:08:03
0
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Генрі крадієць сенсу
дякую )
Відповісти
2023-08-26 11:22:36
Подобається
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5181
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12870