Мова 2.0 нескінченність хвороби кхе
Генрі крадієць сенсу
Справа в тому Що у мене немає мови Її нищили люди крові Її крила різали болем Моя мова плакала долей Моя мова падала землей Але люди говорили мовой Але люди давали її жити Я людина, котра говорить Мовой болі, мовою тиші Я людина котра знає Мову людства, повного крові Мене змусили її знати Мене змусили нею жити... Але є особлива мова Мова, що народила тишу Це моя особиста мова Моєй особистой країни, Мого особистого болю Моєї особистой свободи Така доля, моя рідна мова Кохам птах, що літає у небі Заспіваю тобі колискову І не буде так боляче, мова... Подяка людині, котра надихнула розкрити більш цю тему.
2023-02-02 09:43:16
4
7
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (7)
Сандра Мей
@Генрі крадієць сенсу це відчутно і тому ще прекрасніше...
Відповісти
2023-02-02 13:27:33
1
Генрі крадієць сенсу
@Сандра Мей дякую ♡°•
Відповісти
2023-02-02 13:30:03
Подобається
Генрі крадієць сенсу
дякую!
Відповісти
2023-04-13 11:28:56
Подобається
Інші вірші поета
Нескінченність. Павук Алексій Миколаївич (диалог у ванній кімнаті) Моя особиста свобода Перечень
Інші поети
ulia_sapphic
@ulia_sapphic
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
1616
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11353