The Soldiers Prayers
Amidst blood and fire he stands With black eyed companions of war Amidst slashed cheeks and broken bones Lay the remains of victors and vanquished also The flag of victory sails above The trophy of their bloody war But hidden scars he bears within His albatross for fighting indeed Scars of pain, scars of loss Scars of war and many hurts, Marks his heart so deeply cut Bleeding till all hope is lost Agonies of loosing a friend Beyond the pains of sudden deaths The aguish for a fallen friend Making him think he's at his end The sickening trauma of being a witness To the carnage of his bosom friends Fallen headlong in a shrilling cry Pierced in the heart with arrows of guile Dark clouds of doom crowds in the sky Hovering upon the carcass of them Right in their midst, he solemnly kneels A trembling warrior of many hurts With so much grief, and troubling thoughts He bows his knee, to pray indeed Oh that my Lord may uphold me Seeing me through this gloomy phase Help me be still from deep within Delivered from the torments of ills Cleanse me from every guilt of sin That I may live totally free A testament of their sacrifice Harvest of glory for their seeded hope Testimony of thy wondrous love Which you showed to me through their devotion That I may rise well justified Worthy of such mighty sacrifice For their lives they've given that I might live In the light of life through Jesus Christ. Delivered from the torments of gore A worthy messenger of love Rising up bold passing on the touch A reflection of the love of God ©heavenly_broadcast # PUNCHLINE- To many who have gone before we salute, giving their lives that we may have the records of truth; the Bible. So let us go without the gate bearing our armours of war, fighting the good fight of Faith as conquerors. Hebrews 13:12-13, 1Corinthians 10:1-12 & 1Timothy 4:12. Photo Credits- www.pixabay.com
2019-03-15 12:23:12
2
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3610