Учитель, наш класний керівник, привітав мене та попросив зайняти вільне робоче місце. Це біля нашого Аполлона. Він презирливо подивився на мене та промовив:

- Не сподівайся на нашу дружбу. Я тебе і знати не хочу, але... - він витримав паузу, загадково усміхнувся та додав:

- Але ж, дівчинко моя, ти повинна виплатити компенсацію.

- Яку ще компенсацію? Я же нічого не зробила.

- Нічого? Хах. Не я же на тебе наштовхнувся, а навпаки.

- Як це не ти? Взагалі-то ти не дивився куди йдеш, я в цій ситуації невинна, - злість уже майже повністю заполонила мене та я почала говорити голосніше, на що не міг не звернути уваги вчитель інформатики.

- Остання парта. Максим та Люсі. Не розмовляйте на уроці.

- Ярославе Олеговичу. Я не винен. Люсі просто трохи не зрозуміла термін і я їй пояснював. - Я в шоці, я терпіла, коли він на мене кричав, коли його наречена принижувала при всій гімназії, але, коли цей хлопчисько почав звинувачувати мене в тому, що він просто не дивиться куди йде, для мене це стало останньою каплею. Як тільки я хотіла розізлитися і все йому висказати, Максим почав говорити перший

- Все одно, дівчинко, ти тут ніхто. Твої батьки ніхто. Їх навіть немає. Сиди спокійно і не рипайся. Або сплачуєш грошову компенсацію, або деякий час стаєш моєю прислугою. Вибір за тобою. У тебе є час до 19:00. - Він спокійно повернувся обличчям до вчителя та до кінця уроку нічого не говорив.

На перерві поряд зі мною сів один із моїх однокласників.

- Привіт. Мене звати Олег. Твій новий однокласник. Я весь урок спостерігав за тобою, а ти нічого така. Прикольна. Було б класно з тобою спілкуватися. Буду тебе охороняти від Макса. Ну і від його дівчини. До речі, ти з нею знайома?

- Ні, не мала такої нагоди. - Почувши це, Олег усміхнувся та промовив.

- Ну що ж. тобі потрібно ще багато чого вивчити. О, а давай я покажу тобі гімназію? У нас тут багато чудових місць.

- Було б чудово - посміхнулася я.

- Гаразд. Я тобі на наступній перерві все розкажу та покажу. А зараз у нас алгебра.

Я ледве дочекалася перерви. Сильно кортіло дізнатися де що знаходиться.

- Ну ось - Сказав Олег. - Ми знаходимося у прекрасному місці. Це кімната відпочинку. Якщо ти помітила, то у нас навчається багато блогерів та тіктокерів. У цій кімнаті проведений якісний інтернет та все зроблено для комфортного проведення часу та плідної праці. Пишемо сценарії до наших відео, придумуємо пости в Instagram та Facebook ну і робимо наше домашнє завдання. Ти швидко знайдеш вірних друзів. Хоча не всім можна довіряти. Це так, на майбутнє.

- А тобі?

- А що мені?

- Ну тобі можна довіряти?

- Не знаю - загадково посміхнувся Олег. - До речі, ти не проти, якщо я сьогодні проведу тебе додому? А то хто тебе знає. Може заблукаєш ненароком.

- Не хвилюйся, не заблукаю, але було б непогано. Я не проти.

- Ну і домовилися. А тепер вибач, мені потрібно йти. Не всі ж уроки будуть проходити в одній аудиторії та з тими ж людьми. Чекатиму після навчання біля центральних воріт гімназії. - Олег обійняв мене, що було доволі дивно, та пішов. А я взяла у шафці книги та направилася до аудиторії. Наступний урок - англійська мова. Цей предмет знаю доволі добре. Я з дитинства обожнюю навчання. Все б життя дізнавалася щось нове. Наприклад, я би хотіла працювати редактором, мати своє видавництво, або працювати журналістом, бути завжди в центрі всіх новин.

До кінця навчального дня я більше не бачила Олега. Більше ні з ким я не познайомилася. Тільки я почала підходити до воріт, мене помітив Олег та покликав до себе. Трохи невпевнено я підійшла. Мій новий однокласник був не один.

- О, Люсі. Познайомся з моїми братами. Це, - він вказав на хлопця, що стоїть праворуч, одягненого у спортивний одяг, має сильно виражені скули, ластовиння, руде волосся та зелені очі. - Ілля. Він у нас спортсмен. А це, - Олег вказав на хлопця, що стоїть ліворуч, одягнений у діловий костюм, має темно-каштановий колір волосся та жовтогарячого кольору очі. - Це мій старший брат Роман. Він у нас бізнесмен. - сказавши це, мій новий друг почав гримасувати та сміятися дуже голосно, а Роман легенько вдарив у плече свого брата та також засміявся.

- Дуже приємно. А я Люсі, нова однокласниця Вашого брата.

- О, так це та новенька? - Запитав Ілля, поглянувши на Олега. Потім перевів погляд на мене та продовжив говорити. - А мені то як приємно з тобою познайомитися. Наш улюблений молодший брат вже як пів години тільки про тебе ляси точить. Вже набрид мені. - Він засміявся, а Олег зніяковів.

Попрощавшись, я та Олег пішли в напрямку моєї квартири. Увесь час ми розмовляли на різні теми та весело проводили час. У мене було таке відчуття, що я знаю свого нового знайомого дуже давно. У нас багато спільних інтересів. Я дізналася багато нового про гімназію. Дізналася, що наречену Макса звати Лізі, вона єдина донька у сім'ї. Тато все зробить для того, щоб вона була щаслива. Також у її батьків є своє модельне агентство, де у майбутньому буде працювати Лізі. Ми навіть не помітили, що дуже швидко дійшли до мого дому.

- Що ж, ми вже прийшли. Так швидко минув час. - Почухав потилицю та якось сумно посміхнувся Олег. Декілька секунд ми стояли мовчи, поки я не заговорила.

- А знаєш, давай ти зайдеш на чай. Ми посидимо, поговоримо. Все одно ж уроки вже зробили ще в школі. А я навіть кексики спекла.

- Ну якщо кексики - то ходімо. Я просто обожнюю випічку. - Сказав хлопець і ми зайшли до будинку.

- Ти ж, напевно, не знаєш, але у моєї мами своя кондитерська. Можемо на вихідних сходити, посидіти. Я тобі, можливо, приготую свій улюблений десерт. Якщо, звісно, ти не проти.

- Ой, Олеже, це дуже мило з твоєї сторони. Як я можу відмовити, коли сам Олег Коваль запросив мене на вихідні відпочити, та ще й приготує.

- Навіть не знаю. Мабуть магнітні бурі. - Ми обидва зайшлися сміхом.

Декілька годин ми просто розмовляли про все на світі: про музику, про улюблені книги, про різних авторів романів та відомих режисерів та сценаристів.

- Ммм. А ти смачно готуєш. Твої кекси це просто витвір мистецтва. Будеш кожен день приносити мені в школу. – Промовив Олег, закривши очі від насолоди.

- Хах, їж повільніше, а то подавишся. – Усміхнулася я від такої бурхливої реакції. – І взагалі. Багато хочеш, щоб я кожен день готувала для тебе. Один або два рази в місяць досить.

- Нууу. Так не цікаво. Давай хоча би раз на тиждень. – Промовив мій однокласник і зробив такі ж великі очі як у котика з мультфільму «Шрек», ну а як можна відмовити, коли так просять.

- Ей. Так не чесно. Не чесно використовувати заборонений прийом. Я ж тепер відмовити не можу.

- Хахахаа – залився сміхом Олег. – Так і знав. Я на це і розраховував. Так, уже дев’ята година вечора, мені вже час додому. Давай я завтра зустріну тебе. Як раз заберу авто з ремонту і можу підвезти тебе. Ну якщо ти не проти. Ти ж не проти?

- Навіть не знаю. Якось ніяково.

- Ну і чудово. Зарахую твою відповідь як згоду. Все, я пішов додому. Вранці я напишу тобі.

- Гаразд, бувай. Тільки ж давай так, щоб ми не запізнилися, гаразд?

- Хах, гаразд. Ну все, я пішов.

Як тільки я зачинила двері, взяла телефон до рук, щоб глянути котрий час. О Боже, я забула, що повинна була написати Максиму. Сімнадцять пропущених викликів та десять повідомлень. Ось одне з останніх: « - Ну що ж, сонечко, оскільки ти не відповідала, то я вирішив все за тебе. Оскільки коштів у мене вдосталь, ти будеш служити мені вірою і правдою деякий час та виконувати всі мої забаганки.

- Тобто? Ти багато хочеш. Я була зайнята. Я ж не ти, я ж не сиджу без діла весь час. І взагалі, де ти дістав мій номер телефону?

- Хах, не ти одна така розумна, у класного керівника. Я сказав, що обіцяв тобі допомогти з уроками, а номер забув попросити. А він так легко повірив. Так, а тепер ми придумаємо як ти будеш мене називати. Хм… А це трохи складно, хоча ні, ти будеш називати мене «Мій Володар». Клас, правда ж? Я знав, що я такий розумний. Хахаахах

- Розмріявся. Придурок

- Ей, взагалі то ти не так повинна мене кликати.

- Ну гаразд, Мій Володар – Придурок. Радий?

- Ну не дуже, ну хоча би так. Все, побажай солодких снів своєму Володареві, а то він сьогодні дуже багато працював і сильно втомився.

- Ага, дивись, а то мало що може трапитися;)»

Останнє повідомлення, яке я відправила, вимкнула звук телефону та пішла приймати ванну та спати. Сьогодні був дуже важкий день, я навіть не зателефонувала бабусі. Думаю, що вона не буде злитися. Як не як сьогодні перший день у новій гімназії, багато нових емоцій. Багато чого сталося.

Тут прийшло повідомлення від Андрія

« - Ти так і не зателефонувала сьогодні, я же хвилююся.

- Ой, Андрій, вибач. Я забула. Сьогодні багато чого сталося. Давай я пізніше все тобі розповім. Не проти?

- Ну гаразд. Я ж тебе добре знаю, ти потім у будь-який момент все розповіси. А хоча би сказати чи є у тебе там друзі можеш?

- Ну все що можу розповісти, це те, що у мене сьогодні з’явився новий друг. Його звати Олег, він дуже веселий. Сьогодні навіть провів мені екскурсію та трохи розповів про гімназію. Тут всі діти багатих батьків. У когось батьки архітектори, у когось економісти. Хто не хоче сидіти на шиї дорослих, то працює блогерами. Так цікаво спостерігати за всіма учнями. Ммм. Там є зона відпочинку. Це така кімната, де простелений зелений ковролін. Таке відчуття, що ти ходиш по траві. Також є чудовий інтернет, крісло-гойдалка та крісло-мішок. Там дуже затишно. Мені сподобалося. Також Олег сказав, що я дуже смачно готую та попросив, щоб я хоча би раз у тиждень приносила кекси.

- А, ну тут він правий. Ти справді дуже смачно готуєш. Хахахах. Тепер я ревную. Мені так не готуєш, а якомусь Олегу, так випікаєш мої улюблені кекси.

- Ахахах, не переживай, на канікулах я приїду і приготую. Або давай краще ти приїжджай, я тобі покажу Одесу, сходимо в театр.

- Ей, ти же знаєш, що я не люблю твої вистави. Там нудно. Гаразд, я скажу бабусі Зіні, що у тебе все добре, а то вона дуже сильно переживає. Йди відпочивай. Уже не дитячий час, а тобі рано вставати, на добраніч. Я сумую:)

- Я також сумую. Обіцяю, як тільки у мене будуть канікули, я спробую знайти час і приїхати до вас. Добраніч. Солодких снів)»

Написавши останнє речення, я відклала телефон і пішла спати. Завтра мене чекає ще більше пригод, ніж сьогодні. Навіть уявити страшно.