Хоч я і обожнюю навчання, але уроки тягнуться так довго, а розповідають так нудно…,скоро вже всі зошити розмалюю. Потрібно буде перед роботою забігти до книжкового магазину. Тим паче ніхто не помітив, що я пішла раніше ніж пролунав дзвінок. На паркінгу гімназії було безліч авто, але Олегової красуні я так і не знайшла, що здалося мені дуже дивним. Оминувши іномарки я пішла алеєю повз різні крамниці. І ось нарешті дібралася до магазину. На полицях було безліч книг, безліч авторів та найрізноманітніші історії. От би опинитися в одній із них. Я вибрала собі набір маркерів, скетчбук та декілька книг для Андрія. Він у мене любитель пригодницької фантастики. Оплативши на касі самообслуговування я чимдуж побігла до ресторану. Не хочу запізнюватися в свій перший робочий день.
На роботі Роман видав уніформу, розповів, що де і як та відправив до залу прибрати столи, а то офіціанти не встигають і прибирати і обслуговувати. Було складно, але я намагалася все виконувати вчасно. Також мені розповіли як користуватися касовим апаратом. Христя – моя наставниця, навчається на архітектора, їй 20, батьки живуть за містом. Дуже мила дівчина. Дуже багато персоналу, складно запам’ятати усіх. Роман вирішив, що сьогодні будемо працювати до 22:00, а потім поки приберемось у залі, поки все почистимо та приготуємо до наступного робочого дня, вже дванадцята ночі. Так уже хочу додому, ще й громадський транспорт вже не ходить, а пішки далеко.
Зі спини підійшов шеф:
- Люсі, давай підвезу. А то вже пізно, не хочу щоб ти йшла одна. Раптом щось станеться, мені потім голову відірвуть.
- Хах, і хто ж?
- Ну як це? Твій коханий. Чи як ти його там називаєш.
- Я звісно не проти їхати додому, а не йти. Але ж все таки. Олег не мій хлопець.
- Ну гаразд, гаразд. Нехай буде по-твоєму. Все, через 5 хвилин чекаю на тебе біля чорного входу. Христя сама зачинить заклад.
Я переодягнулася, уніформу залишила в шафі у роздягальні, щоб не носити кожного дня з собою, попрощалася з усіма та пішла до виходу. Там стояв автомобіль сріблястого кольору, марку не розгледіла, було досить темно і тільки тьмяне світло ліхтаря освітлювало заїзд. Роман вибіг з авто та відчинив мені дверцята. Аж ніяково стало. Щось ця сім’я постійно змушує мене почуватися ніяково. Дорогою ми слухали тихо музика та я почала відчувати як засинаю. А вночі місто виглядить більш таємничо та я би сказала, що місто оповите магічним шармом. Навіть не жалкую, що переїхала.
- Слухай, Романе, хотіла дещо в тебе запитати. Дивись. Ти ж в сім’ї старший серед братів, то можеш розповісти трохи про Олега?
- Що, наша овечка Доллі й справді закохалася?
- Ахахахаахха… та ні. Чесно. Просто Олег нічого не розповідає, тільки сказав, що ти з братом завжди на першому місці. А він саменький навчався та рухався до цілі незважаючи на все.
- Знаєш, можливо це сказано гіперболічно, але частинка правди все ж таки є. Ілля у нас найулюбленіший синочок у матусі. Я допомагав Олегові, але більша частина його здобутків справді отримана по праву. Він постійно робив все аби батьки звернули на нього увагу, але склалося не так як гадалося. Це залишило свій відбиток на нервовій системі малого. А потім з’явилася ти і за ці декілька днів він щасливіший ніж за останні декілька років. Ти справді гарна дівчина і подруга. Сподіваюся, що ваша дружба буде міцної і не на один рік.
Я відвернулася до вікна, дивилася на будинки та поринула в роздуми. Аж ось ми і приїхали додому. Мій темно-каштановий друг не їхав, поки не зайшла до під’їзду. Ледве як дійшла до квартири та відразу повалилася спати.