Наступного ранку, поруч з собою я побачив дівчину, русяве волосся котрої, розливалося на постіль, і тільки простирадло прикривало найцікавіше. Гадки не маю як все так обернулося, але я відчуваю як мене вабить до неї. Й в одночас, в душі борються якісь протеріччя, мов я щось не так роблю. З думками про це, я почав збиратись й розбудив Лауру.

-Мммг, ти вже йдеш? - Потягуючись, сонним голосом запитала Лаура.

-Так, вибач, мені ще треба по справах сьогодні.. -Трохи розгублено я відповів.

-Ось як, гаразд. На рахунок учорашнього.. cподіваюсь.. це було правильно? -Сором’язливо запитала мисливиця, підтягуючи простирадло.

-Гадаю ми обидва гарно провели час, ти була неймовірною.

-Хі-хі, добре, ще побачимось. -Відповіла вона, вже на половину закривши своє лице простирадлом.

-Авжеж, до зустрічі. -Сказав я, вже повністю одягнувшись.

Ось це так початок дня. Гарна дівчина, а її сором’язливість придає їй неаби якого шарму, перед чим важко встояти. На справді якихось особливих справ я зараз не маю, мені кортіло скоріш як слід все обдумати. Це була просто ніч на один раз, чи вона й справді щось відчула до мене? А чи відчув я? І що мене так бентежить у цій ситуації? Поки я йшов вулицею повз шахтарські будиночки, до мене підійшла банда якихось дядьків.


-Стій, ти що собі думаєш, га? -Грубим тоном до мене заговорив чоловік що став переді мною.

Ще двоє стояли трохи по заду нього, дивлячись на мене, намагаючись налякати своїм видом.

-Ти хто такий, намалювався хто зна звідки, і думаєш можеш робити що заманеться? -Продовжував кидати свої погрози якийсь обідраний чоловік.


Я просто продовжував спокійно дивитись на нього зверху вниз, намагаючись зрозуміти що йому треба.

-Лаура моя дівчина, зрозумів? Вас бачили вчора разом, що ти робив у неї вдома?

Оце на, мені ще через це проблем не вистачало. Цікаво, а чи знає Лаура, що вона його дівчина? Я думав просто покинути це місце, оминувши неприємності. Я ступив у сторону, але чоловік одразу підставив свою ногу. Зупинившись, я опустив холодний погляд спочатку на його ногу, а потім на його обличчя. Той спочатку зніяковів, але через мить промовив:


-Цц, ти що, не розумієш у якому становищі опинився?

-Прибери ногу. -Спокійно промовив я.

Не те щоб вона сильно заважала, але я хотів поставити його на своє місце.

-Ти що, дурень, будеш мені ще й вказувати? Жити набридло? Та я тебе зараз порішу.


Тут не витримавши, чоловік що стояв по заду, дістав ножа, схопивши його двома руками, він кинувся на мене. Однією рукою я відбив його удар в сторону, а іншою по інерції штовхнув у суцільний дерев’яний паркан, від чого той проломився. Обернувшись, я взяв за голову чоловіка що погрожував мені, котрий стояв у ступорі, й встромив його обличчям в землю. Третій, зовсім втративши жагу до бійки, просто втік.

Тут вийшла власниця будинку де стояв паркан. Побачивши цю картину, вона трохи злякалася, прикриваючи руками за спиною малого хлопчака, що також вибіг на шум. Трохи охоловши, я підійшов до них.


-Вибачте, що зруйнував паркан. - Промовив я, простягнувши трійку срібних кнот.

Подивившись на жінку й хлопця, було зрозуміло що живуть ті досить бідно. Вона, неспішно протягла руку, розуміючи що то забагато, але відмовити не наважилась.


-Ще раз вибачте. - Сказав я вклонивши голову, збираючись вже йти.

-Ану стій! - Почувся знайомий голос за спиною.


Там стояв місцевий фериш.


-Вайт, це ти? Що тут відбувається?- трохи злісно запитував він, дивлячись на мене, та двох побитих мужиків, що як раз оговтувались.

-Це твоїх рук діло? -Звертався фериш до мене.

-Як би це сказати..

-Він не винний. -Втрутилась жінка.

-Стоячи за парканом, я чула як йому погрожували за якусь дівчину, а потім почалась бійка.

-Хмм, так і було?- Перевівши свій пристальний погляд на мене, запитав Родез.

-Ну, в цілому так. -Підтвердив я.
-Я тебе зрозумів.


Фериш став оглядати хлопців. В того що я встромив у землю, здається зламаний ніс. А інший просто по дряпався об паркан.


-Ах, це місцеві забіяки, вічно шукають собі пригод. Ми їх відправимо працювати до шахти, де вони вже часті гості. Розповіси все згодом.


Відвевши розбишак до феришського дому, їх швидко оформили. Родез трохи розпитав мене про цей інцендент. Я йому розповів у цілому ситуацію, про знайомство за Лаурою, але без подробиць.


-Хм, на скільки я знаю вона порядна дівчина, та й здається самотня. Тільки ось такі наречені інколи з‘являються. - Розповів мені Родез, трохи зітхаючи.

-Добре. Взагалі то, я якраз шукав тебе. -Продовжував він.

-Ідемо до мисливського будинку.


Як він мені розповів, у приватному залі планувалось зібрання мисливців, Досвідченного та Срібного рангів. Невже щось трапилось?

Увійшовши до Мисливського будинку, нас привітав куратор в окулярах. Він дещо запитав у мене, та ввічливо проводив до залу. Кімната була досить просторою, з великим, круглої форми дерев‘яним різним столом. Стіни прикрашала різноманітна зброя, від клинків до булави. А на постаменті, що був в кінці зали, стояв гордий срібний двухголовий олень що дивиться по різні боки зі щитом на грудині, як символ, котрий вказував що Мисливці є захистом для простого люду. У кімнаті я побачив Срібного мисливця Жореана, ще з десяток не знайомих людей і Лаура, котра трохи посміхнулася побачивши мене. 


-Вітаю дорогі товариші, головною темою нашого зібрання буде обговорення нової загрози, що з’явилася у лісі Фрузнел. -Розпочав закрите засідання куратор.
-До нас дійшла інформація, що в тому лісі була помічена зграя павуків. Cамі вони не рідкість наших лісів, проте вони збились у доволі велику зграю. Зі слів мисливця, що їх помітив, їх було десятка три, і це тільки що трапились йому на очі. Така поведінка є досить дивною, і це може перерости у велику неприємність. Всіх їх прирівняли до слабких монстрів. Планується похід, за котрий ви отримаєте десять срібних кнот, та за кожного вбитого монстра з доказами, ви отримаєте п’ять срібних кнот. Наше завдання підготуватись до походу групи мисливців, та винищити скупчення, або дізнатися про нього більше, якщо переше буде занадто ризикованим. Головним у цій группі призначений Срібний мисливець Жореан. Чи всі згодні прийняти участь, і чи є у когось які запитання по завданню? - Закінчив доповідь спокійним, але з нотками напруги куратор.

Стосовно Жореана, здається, ніхто не був проти, воно й недивно. Але напруга тілки зростала у залі. Із інформації було відомо лише де зграю бачили в останній раз, і що їх не менше тридцяти, доволі велика цифра, враховуючи що є ймовірність, що їх може бути набагато більше. Тут певно кожен занервує. Мені ж, хоча й відчувалась напруга, хотілося вже по скріше випробувати меча, котрий ось ось вже буде готовий. 

-І це всі хто може піти на завдання? Інші доми не можуть надати підкріплення? - Вигукнув знервований мисливець.
-Нажаль ні, доказів, у вігляді розповіді одного мисливця Початкового рангу виявилося не достатньо, але ми вже закрили ліс на відвідування, тож нова інформація з’явиться скоріш за все, вже після походу. Нам потрібен кожен з вас. На томість доми повністю спонсорують цей похід. Провізії та забезпечення буде вдосталь. На останок додам, що до нас прієднався ще один мисливець Срібного рангу, що здолав поодинці Тримордого.
«Що, Тримордого?» «Нічого собі.» «Пфф..» «По одинці?» «То це він?» О, здається це про мене. Мисливці різко почали шепотітись дивлячись у мою сторону, хтось із недовірою у погляді, але здається в цілому їм трохи відлягло. Лаура лиш дивилась на мене зачарованим обличчям. Ну що ж, треба буде добре попрацювати.

-Хто бажає взятися за це завдання, будьласка, підніміть руку. - Закінчив куратор.

Спочатку, мисливці трохи вагались, але один за одним, по троху, всі підняли свої руки. Разом нас було дванадцять. Ми ще трохи спілкувалися по підготовчим моментам, хто за що буде відповідати у поході і всілякі дрібниці. Після засідання до мене підійшла Лаура.

-Ти вибач за тих недоумків, я не думала що вони зважаться на таке. Те недорозуміння, просто надокучає мені, вигадавши, що таким чином може мене звабити. - Трохи понуривши погляд, звернулась до мене мисливиця.
-То пусте, може наступного разу спочатку будуть думати.. якщо ще наважаться підійти. Важай це подяка.. за все. 
-Хі-хі, добре, нехай так. Чекатиму нашої наступної зустрічі.

Лаура теж братиме участь у завданні, хоч це й небезпено, але вона також мисливиця. Це її рішення, тож я не наважився щось заперечити. На томість, я попіклуюсь щоб усе пройшло добре.


Наступного свіжого ранку, я нарешті забрав свого меча. Широкий, трохи коротший за мого минулого. Він ярко відблискував, немов теж радів своєму господарю. Подякувавши майстру, я рушив до дому скоріш приступити до своїх тренувань. Люди витріщаліся на мене, напевно ніколи не бачили такої зброї. Реакція Мартіна була більш стриманою. Привітавши мене, він якраз збирався з’їздити до могили Квітеліни. Хоч я й пропонував йому трохи зачекати, через небезпеку, проте він відмовився. Верхом на арендованому коні, це займе з добу часу туди й назад. До того ж, він попрохав знайомого мисливця Продвинутого рангу з’їздити з ним. Тож біль менш, все має пройти добре.


По обіду я приступив до тренувань. Меч добре тримався в руках. Треба тільки звикнути до нової ваги, та його розміру. Проте як же він розсікав повітря, цей приємний звін металу, що мов ріже простір, ні з чим не сплутаєш. То певно моя слабина. Я продовжував своє тренування кожного дня, по шість годин, обливаючись потом, з перевами на відпочінок. За тренуваннями я знов понурювався у ті краплі спогадів, намагаючись знайти нові зачіпки. Поки багато чього з цього не виходить, але можливо, така практика допоможе згадати більше. Але із поганого, Мартін так поки й не повернувся.


На четверий день тренувань, я зайшов до портного. Мої обладунки вже майже були готові, та я ще вніс декілька корективів. На шляху до дому я побачив двух стомлених путників, що прямували до села. Це був Мартін з товаришем, але вже без коня. Я підбіг до них. Було видно що ті побували в передрязі, але на щастя ніхто сильно не постраждав, тільки у товариша була незначна подряпина.


Згодом, я дізнався, що коли вони вже вертались до дому, то натрапили на пару павуків, що кинулись на них. Коня вони втратили, але мисливець впорався з ворогами. За що його згодом підняли у рангу до Досвідченого.


І ось нарешті, ще через два дні, все було готово. Міцні шкіряні черевики, щільні штани, шкіряний нагрудник з металевими вставками, та вшита кольчуга під ним. Два металевих наплічники, на праву сторону кріпилось те саме попільне вовче хутро що звисало до ніг. А на лівому я попрохав зробити спеціальний виїм для меча, щоб було зручніше того носити на плечі. Примірявши все, я був у захваті. Сиділо ідеально. Треба трохи розносити новий одяг, тож я так і рушив до дому. І на мене знов всі задивлялись, але тепер люди здавались більш привітними, повз мене бігали дітлахи, просили потримати меча, котрого не могли підняти. На моєму обличі промайнула усмішка. Тут я зустрів й Лауру, що щойно поверталась з полювання. Побачивши мене в новому вбранні, вона трохи зашарішала. Яка мила. Трохи поспілкувавшись, ми домовились завтра знов потренуватись з луком. Повернувшись до дому, я знов тренувався, тепер вже у своїх обладунках. У цілому відчувалось що важить це все разом добряче. Але трохи тренувань, і думаю все буде добре.

Наступного дня, як і домовлялись, зустрівся за Лаурою. Розпочавши тренування, мисливиця пояснювала нові елементи техніки. Вона бачила що я добре прогресую, і почала трохи задірати свого милого носика, що вона такий вправний вчитель. Ну, може то й воно так. Закінчуючи тренування, вона злегка натякнула на продовження вечора у таверні. Але я був вимушений відмовити. Справді, я хотів до подорожі використати свій вільний час по максимуму для тренувань. Вона ні краплі не образилась, на томість ми домовились зібратись після походу.


Настав останній день підготовки. Після тренувань, я зустрівся з Жореаном обговорити чи все готово, і всі деталі подорожі. Згадали той інцендент з нападом павуків. У нас з’явілася теорія, що можливо є умовний центр, де їх скупчення найбільше, і чим далі від нього, то їх кількість менша, умовно діють як розвідники. Але це дуже не характерно для них, тож це ще треба буде перевірити.


Заходячи на подвір’я дому, я вловив вже колись знайомий запах. З дверей хати показався Мартін, що кликав мене до столу. Поки я знімав обладунки, він знов налив свого домашнього вина, до столу подав смаженого кролячого м’яса зі спеціями, рецепт котрого, дуже нагадував спосіб приготування однієї знайомої нам обом жінки. За столом він розповідав про свої пригоди під час недавньої подорожі, про те як він спритно вхилявся від павука що його прімітив, про те як вдалося домовитись з мисливським будинком, про відшкодування коня її власнику, мов вони роздобули нові важливі свідчення, і про всіляке інше. В цілому можно було помітити, що Мартін доволі пожвавішав останнім часом, це добре. Сподіваюсь у нього все буде добре.


Закінчивши розмову, я пішов до свого будиночку, де все роздумував о можливій майбутьній битві, й непомітив як відійшов у сон.