Ранок п'ятниці, за прогнозом погоди — початок сухого, жаркого дня. Антон не був здивований такій новині, давно уже пора віддати престол літній цариці. Надворі у цей час уже метушились люди, що як мурашки розбігалися хто куди, але ентузіазму їм додавало не бажання працювати, а розуміння, що скоро вихідні.

Гіркий смак кави будив підсвідомість шатена, поки він роздивлявся з балкона звичну картину. Антон майже не спав і тіло його почало підводити. Чашка в його руках тремтіла, тому для надійності хлопець тримався за ковані поруччя. Обдумувати щось він не мав сил і не хотів, знав, що може зламатись — піти в клуб, напитися до напівживого стану, підчепити гарячу дівчинку з якою не спатиме до самого ранку.

Тремтіння посилилося, Антон потер втомлені очі та зайшов у задушливу кімнату, щоб залишити недопитий напій. Пів години спорту через "не можу" не допомагали повернути контроль над тілом, як і контрастний душ.В якусь мить Антон зрозумів, що він чинить необачно й уся ця гра в детективи може зазнати краху. Можливо Георг давним-давно помітив його, тому тепер у пастці, про яку він зовсім не здогадується. "Байдуже" - промовив Антон, але все ж пообіцяв собі бути обережнішим.

Як і очікувалося палке сонце підстерігало сіроокого хлопця, як тільки він вийшов з будинку. Надворі доносились дзвінкі голоси дітей, що не надто спішили до школи, та звуки пташок, що перегукувались один з одним. Антон оглянув навколишню територію чи немає підозрілих осіб, після чого сів у таксі. Читання зовсім не йшло, тому шатен милувався з вікна життєрадісним містом та планував день, час від часу позираючи на розташування Дмитра.

На кафедрі виявилось пусто, тільки сонячні промені блукали по кабінеті. Хлопець відчинив вікно разом із ледь чутним гомоном вулиць і сів за паперову роботу. Не довго він копирсався в листочках, бо пригадав, що йому поручили здати проєкт щодо нової програми, про яку шатен зовсім забув. Антон облаявся сам до себе, сьогодні крайній термін, і взявся кодувати. Непомітно пролетіло більш ніж дві години, як у кабінет увійшла секретарка, порушуючи тишу стукотом каблуків.

— Антоне Тимофійовичу, яка я рада вас бачити! - солодко пролунало з малинових губ дівчини. - Вас останнім часом ніяк не можу застати.
Антон неохоче перевів погляд з екрана телефона на джерело шуму, яке було у приталеному сексуальному платті нижче колін і з апетитним вирізом на грудях. Байдужим тоном шатен відповів, що роботи у нього тьма.
— Випиймо разом чаю, ви напевно втомилися, — продовжувала секретарка, — я зараз поставлю чайник.

Проте Антон тут же зірвався зі свого місця, як тільки поглянув на годинник, прокоментувавши:
— Зовсім забув, я запізнююсь на пару!
Наостанок ще оцінив фігуру дівчини, яка нахилилась до полиці з м'ятним чаєм, та відчув приток крові у не потрібному зараз місці. Відсутність жінки давалась узнаки.— Іншим разом. — додав Антон, майже вибігаючи з кабінету.

Програмування вибило йому з голови те, що сьогодні треба провести заміну на захисті лабораторних, тому він уже на декілька хвилин запізнюється. Зайшовши в аудиторію, шатен пильно роздивився усіх студентів, які умить стихли, і привітався. Настрій у викладача був паскудний, зовсім невчасно виникли проблеми з кодом програми. Благо його студенти підсвідомо зловили цю інформацію та непорушно чекали завдань, які Антон роздав у паперовому вигляді. В непровітрюваній аудиторії почулося клацання на клавіатурі, а шатен вмостився за столом та знову випав з реальності на пів години.

— Антоне Тимофійовичу, я зробила усі завдання, можна уже вам здати? — трохи пискливим голосом промовила рудоволоса староста, чим змусила згадати аспіранта, де він знаходиться.
— Я буду приймати захист за списком.

На що студентка відповіла:
— Чудово! Я перша за списком.
Антон важко зітхнув і сів поруч рудоволосої, перевіряючи завдання. Він щиро зрадів, коли побачив на її правій руці обручку, а отже зі сторони дівчини не буде залицянь та підлещувань. Вона швидко захистилась і відпросилася додому. Ще двоє студентів вчинили за її прикладом, проте Антон їх потримав довше, оскільки в теорії у них були прогалини.

Урешті-решт за партами залишилось 9 студентів, у цю мить викладач почав блукати очима по аудиторії, поки не запримітив погляд Дарії. Синьоока довго та повільно оглядала руки Антона, а він, ледь посміхаючись, своєю чергою — її. Довгі чорні вії дівчини тріпотіли, як крила метелика, щоб відкрити та приховати від світу голубизну очей. Навколо них і невеличкого носа посіялись веснянки, яких ще не було при останній зустрічі. Пухкі губи ледь прочинилися, а очі відкрилися ширше, як тільки юна особа помітила, що за нею стежать. Вже за мить вона знову направила всю свою увагу на монітор комп'ютера, добираючи останні рядки.

Шатен опирався на свою руку, не зводив очей із цікавої студентки. Волосся дівчини, ув'язнене у високий хвостик, непокірною хвилею спадали на довгу шию, яка рясно посипана родимками. Чомусь саме від них Антон не міг відірвати погляду, уявно намагаючись намалювати якесь сузір'я.
Час ішов неймовірно довго, а бажання ще сидіти у жаркому замкненому приміщенні не було. Студенти один за одним здавали завдання, намагаючись якомога швидше відповісти на питання викладача.

І ось в аудиторії залишилось двоє — Дарія і ще один її одногрупник, не рахуючи Антона.Синьоока вперто ховала погляд від викладача, поки він нестерпно довго перевіряв її завдання.

— Щооож, Дарія, усе добре, — неочікувано дзвінко сказав Антон, — у третьому завданні є певні неточності. Можете сказати, які саме?
Дівчина переглянула завдання і полохливо подивилась на шатена. Її відповідь була правильна, на що аспірант підморгнув, а вона знітилась. Дві наступні відповіді теж були безпомилкові, хоча прозвучали тремтячим юним голосом.

— Гаразд, на цьому усе. Тільки у мене є до Вас прохання. — світловолоса завмерла, ніби її зловили на чомусь поганому.
— Я-яке?
Вона міцно тримала свій рюкзак, немовбито останній щит у боротьбі, та невпевнено відступила назад.Антон усміхнено відповів:
— У мене є правило: не залишатися віч-на-віч зі студентом. Можеш затриматися ще на 10 хвилин, поки твій одногрупник не захиститься?
— Добре. — уже спокійно сказала Дарія, вмощуючись на своє місце.

Швидко попитавши студента, викладач відпустив його і синьооку. Сам же в журналі розставив оцінки та залишив задушливу аудиторію.

— З в-вами все гаразд? — голос тріпотів, але погляд свій Дарія не ховала.
— Так, а що? — м'яко запитав шатен.
— Ви тремтіли під час заняття, — її пальчики стиснулись у кулак.
— Справді? — Антон пройшовся рукою по своєму волоссю, — непевне це через перевтому. Дякую, що переживаєш.

Вона знітилась та почала, на думку хлопця, мило перебирати пальчиками.
— Коли сходимо на морозиво? — неочікувано запитав шатен.
— Щ-що?? — збентежено сказала синьоока.
— Я ж тобі обіцяв. Пригадуєш?
— Ви? Н-не треба, дякую. Я повинна йти! — промовила і швидко накивала п'ятами.

Хлопець глянув на свої руки, вони справді тремтіли, але часу щось з цим робити не було. Потрібно взяти нову машину у Святослава, завершити код і продовжити стеження.