Антон довго розмовляв телефоном з Дмитром, після щирих вибачень. Його друг завжди легко пробачав та довго не тримав образ, бо він щира і проста душа, проте, на жаль, дуже довірлива. Антон був упевнений, що цим і скористається Георг, причому не раз. Дмитро мав на вечір плани, але обіцяв з ним зустрітися завтра в улюбленому пабі. На цьому розмова і завершилась.

Антон радів, що з його другом усе в порядку, крім того сповнився надії, що все буде добре. Принаймні він для цього докладе максимум зусиль. З цими думками шатен поринув у такий бажаний - спокійний, сон.

Ніч змінилась на сонячний день із лагідним вітерцем, який був, гостинно, запрошений у чоловічу спальню, де навстіж прочинені вікна. Легкий порив колихав світлий тюль, чим оживляв малюнки, які створювали сонячні зайчики на паркетній підлозі. З боку ванної кімнати доносився шум води, попри зовсім ранню годину.

Антон уже повернувся з ранкової пробіжки та сховався у душовій кабінці, поки більшість населення міста ще споглядали сни.
Сьогоднішні декілька годин солодкого сну повернули йому нарешті сили, бо, як йому здавалося, востаннє він нормально відпочив ще на своєму дні народженні.

Перед зустріччю з Дмитром Антон мав ще з'їздити на роботу в офіс та обговорити деталі нового завдання. Що він і зробив. Закінчивши справи, шатен на мотоциклі направився у паб.

"Шумовиння" відрізнявся від типових закладів, це було підземелля з дивовижною та чарівною атмосферою. Навіть персонал виглядав якось загадково, немовби не з цього світу, і при цьому дуже привітно. Попри дивну назву та потаємний вхід з непомітною вивіскою, покидаючи заклад, ти уже "шумовиння" вимовити не міг, принаймні з першого разу. А це чудова ознака того, що паб хороший.

Саме тут вони, Антон і Дмитро, познайомились, бо поклали обоє око на пишногруду панночку. Та їхня сутичка тривала не довго та уже згодом вони пригощали один одного пивом та хорошими жартами, зовсім забувши про причину розбрату із такими красивими очима. Так і почалась їхня дружба.

Антон присів за масивний дерев'яний стіл уже з кухлем темного, поки його друг запізнювався.
Людей у закладі майже не було, проте їх шум чудово перекривав спів американської рок-легенди. Звук не надто голосний, проте такий, що від пісні проходився табун мурашок. Інтер'єр теж по своєму приворожував: кам'яні, нерівні, та червоні, ніби у вогні, стіни освітлювали маленькі ліхтарики, які привертали увагу на витвори якогось невідомого фотографа; дерев'яна, стара підлога у деяких місцях прогиналася із характерним звуком і це придавало уявлення старовини та цінності.

На мить Антон задумався, що цей заклад міг приймати людей, якими тепер усі захоплюються. Можливо цей паб став натхненням якогось композитора чи митця, або відомого поета. Либонь, ці фото зроблені за покликом музи, яка відвідала невідомого у цьому підземеллі.

З думок чоловіка вивела усміхнена мармиза Дмитра, що тримала в руках холодний хмільний напій. Розмова за пивом чудово в'язалася, проте друг постійно позирав на новенький дорогезний годинник.
— Кудись поспішаєш? - не витримавши, запитав Антон.
— Так, через пів години повинен Георга відвести до його підлеглого, - Дмитро відповів з явним небажанням полишати заклад.
— Ти ж уже випив!
— А-а-а так це нічого.
Погляд Антона похмурнів з чого Дмитро залився дзвінким сміхом і тоді продовжив:
— Пам'ятаєш Георг розказував, що має дружбана в ментурі.

Антон пригадав, це було саме в першу ж вечірку у яку він познайомився з цим Георгом, ще не знаючи, що він зв'язаний з криміналом. Чоловік тоді гарненько так набрався і щоб привернути увагу жіночої статі почав вихвалятися, що у нього є знайомий у тодішній міліції. Шатен вважав його слова є п'яною брехнею.
— Так от, - продовжував Дмитро, - цей його друг тепер керівник одного із відділу.

Антона немов в би громом вразили, йому стало зрозуміло, чого всі діяння Георга минали безкарно. Проте інформація була для нього цінною, хоч і неприємною.
— До речі, зовсім забув, - погляд Дмитра став серйознішим, - коли я сказав Георгу, що ми помирилися, він вирішив запропонувати тобі роботу.
Антон мовчав, роздумуючи, проте не над пропозицією, а над цим мотивом.
— Ти ж розумієш, я уже маю роботу, - почав шатен.
— Розумію, проте ще подумай, ми зможемо частіше бачитися. Плюс робота неважка і за неї гарно платять, - говорив Дмитро повний ентузіазму.
— Гаразд, подумаю, але нічого не обіцяю.
Їхня зустріч швидко закінчилась, тому більше про діяльність Георга Антону дізнатись не судилось.

Далі дні минали за звичним плином: трохи вечірок, університет, спортзал, книги, робота, чат. Змінились лиш дзвінки другу, яких стало удвічі більше, з метою розпитати куди й для чого їздив. Антону здавалося ніби вже нічого не принесе біди, бо хоч і повільно, але все ж просувається у власному розслідуванні.

П'ятниця нічим не виділялася від решти буднів, проте всередині майоріло довгоочікуване передчуття відривних вихідних. Весняне небо вкрилося тягучими та грізними хмарами, але прогноз вперто твердив на відсутність опадів. А втім, якщо ви достатньо прожили у цьому місті, то чудово знаєте, що погода тут - капризна дамочка, того ніяке пророцтво, ані прогностика не допоможе.

Як тільки Антон покинув задушливу будівлю офісу, промайнула думка відвідати дядька на декілька хвилин і розпитати як його справи. Хоча було пізно, чоловік знав, що родич часто працює понаднормово.
Мотоциклом добиратись недовго, тому шатен уже за декілька хвилин вдивлявся у яскраву вивіску автосервісу. Вхідні двері легко піддались, випускаючи молодика у глиб пустої зали. Господаря ніде не видніло, тому Антон повільно обходив велику кімнату, роздивляючись, поки не зіткнувся з ледь чутним звуком кроків.

Чоловік розвернувся та помітив дядька. Він виглядав змарнілим, не виспаним, і лише згодом молодик звернув увагу на гайковий ключ, який стискали напрацьовані руки. Вони так сильно вхопитися в цей інструмент, мовби намертво, ніби це його остання надія на порятунок. Аж тоді Антон зрозумів, який вигляд мав дядько - наче звіра загнаного у кут, проте хороброго та готового напасти в будь-який момент.
Шатену на мить здалося, що це і не його родич. " Що ж з ним сталося за цей тиждень, чому він так постарів?" Відповідей на ці питання молодик не мав, поки що.

Дядько, зрозумівши, що це Антон, впустив з тремтячих рук залізний інструмент, який луною рознісся по великій будівлі. Шатен підбіг до родича, в якого тіло теліпалося. Проте молодик не розгубився: завів дядька на маленьку кухню, посадив його, заспокоював, кажучи, що все налагодиться та що він в безпеці.

Згодом Антон зробив чай і почав потрохи розпитувати, що відбувається. Ненависть закипала в парубку з кожним словом, яке так важко виходило з вуст дядька, але, він розумів, що зараз повинен залишатись спокійним заради розмовника. Після діалогу вони випили трохи коняку, це не допомогло заспокоїти нерви, але стан родича покращився. Антон пообіцяв дядьку, що усе вирішить, та кулею полетів додому.

Але цієї ночі йому не судилося дібратися своєї квартири, перед самим під'їздом його будинку Антона схопили й потягли у темний провулок.