Ні з того ні з сього я вхопив її за руку та потягнув у першу ж пусту аудиторію. Вона не пручалася чи то від несподіванки, чи то від цікавості. Зараз мені як ніколи захотілося підтримки, закривши за собою двері, я обняв її якомога сильніше, попри недавній тілесний біль.
" Благаю, прошу хоч би ти була Morgend! Будь ласка…"

Я притулився ще сильніше і майже не чутно схлипував, а вона так нерухомо стояла. Не знаю як довго ми так пробули, бо час здалось, що зупинився. Повільно почав відсторонюватися та відчувати як тепло її тіла, що недавно огорнуло коконом затишку, полишало та повертало до холодної реальності. У цю мить я усвідомив, що саме зробив - усе зіпсував. Бо якийсь невідомий накинувся на дівчину, затягнув у пусту кімнату, ще й порушив особистий простір між їхніми тілами. Не хотілося щоб Дарія подумала, що я не сповна розуму, бо це їхня перша зустріч та, вочевидь, остання. Я повільно підняв погляд на неї уже готуючись до ляпаса чи лайки з її сторони, проте був здивований - у синіх очах читалося переживання і співчуття.

— Вибач, що так накинувся, - несвідомо пройшовся долонею по волоссі, відчуваючи сором за таку поведінку.
Вона недовго мовчала та вдивлялася на риси мого обличчя так, ніби шукала в них щось знайоме.

— Все нормально, - голос звучав тихо та лагідно, запевняючи чи то мене, чи то себе.
Я не знав, що сказати, проте знав, що вона готова допомогти.
— Антон, - сказав і простягнув руку, посміхаючись все ще з відчутним болем на губі.
— Дарія, - промовила, також обдаровуючи усмішкою.
— У тебе проблеми, - її голос трохи тремтів, - можливо, я можу чимось допомогти?
— Не гоже чоловікові обтяжувати тендітні, дівочі плечі проблеми.
— Не гоже чоловікові кидатися на незнайомок з обіймами, - таким же тоном відповіла Дарія, схрестивши руки на грудях та трохи піднявши одну брову.
Я посміхнувся і дівчина теж.

— Невже мене не пам'ятаєш? - сказав грайливо.
На юному обличчі читалося здивування, а небесні очі забігали ніби у пошуку чогось важливого. Мені, без сумніву, подобалось дражнити цю молоду особу.
— Давай допоможу, - сказав і трохи схилив голову набік, спостерігаючи за її реакцією.
Дарія дивилась у вічі з відчуттям провини та бажанням почути мої слова.

— Ти була на вечірці присвяченій моєму дню народженню, - промовив трохи тихіше так, ніби це секрет.
Її вуста несвідомо відкрилися і згодом промовили:
— Ах-х, вибач, Антоне.
Її пальчики нервово перебирали один одного, а погляд перемістився на підлогу. Я у цей час сів за першу ж парту і сказав:
— Посидиш зі мною трішки, у тиші?
Вона кивнула та сіла поруч. Мені було затишно бути з нею наодинці, можливо, я просто потребував знати, що не сам.

Дарія підперла рукою обличчя і невідривно дивилась на стару дошку, схоже перебуваючи десь серед думок. Мої очі пройшлись по її маківці, де був акуратний пучок світлого волосся; по маленькому вушку, прикрашеним камінчиком; по довгій шиї з виразними ключицями; по шоколадній шовковій блузі з невеликим вирізом на грудях. Промені сонця торкалися юної білосніжної шкіри та акуратно пестили її й від цієї картини в мене затамувалось дихання. На душі запанував спокій, а біль кудись зовсім щез. Я перевів погляд на вид з вікна, а в голові зароджувались нова ідея та усвідомлення того, що більше ніколи не втечу.

— З мене морозиво і кава, - перебив я тишу, - дякую за чудову компанію.
— Звертайся, буду рада допомогти, - сказала, посміхаючись, - я тоді побіжу, бо уже запізнююсь на пару.
— Біжи.
Дівчина хутко вибігла з аудиторії на невисоких туфлях.
— До зустрічі, Дарія, - промовив уже сам до себе.
Декілька хвилин спокою нагадали мені про парочку тузів у рукаві, якими пора скористатися.

Я зайшов на потрібну кафедру і мені пояснили, що повинен тиждень попрацювати на заміні викладача, який раптово потрапив до лікарні. Усі матеріали мені скинуть на пошту і завтра уже треба приступати.

Закінчивши зі справами в університеті, забіг до дядька. Він здається тримається, але на вигляд все одно засмучений. Йому розказувати про бійку я й не думав, у нього і без того проблем дофіга. Проте від допомоги не відмовлюсь.
— Дядьку, чи не знаєте ви когось, хто б міг позичати кожного дня нову машину? - родич потер рукою посивілу щетину, а я продовжив: - звичайно не за безплатно.
— Навіщо тобі? - запитав дядько, трохи примруживши очі.
— Та є одна ідея, проте думаю тобі поки що не варто її знати. Просто довірся мені.

Родич написав на клаптику паперу номер та адресу.
— Це автомайстерня мого близького друга Святослава, я з ним сьогодні про усе домовлюсь і тоді ти зможеш узяти машину у будь-який час, - дядько поклав руку мені на плече, - будь обережним!
Я подякував та попрощався, бо ще потрібно попрацювати декілька годин в офісі.

Додому добрався, коли уже стемніло, а небо покрили густі хмари, що посилали у гніві гуркіт та стрімкі стріли світла. І уже за декілька хвилин почулися важкі удари дощу об асфальтне покриття. Мені пощастило, що злива не застала у дорозі.
Я саме вийшов із душу, витираючи рушником волосся, та зразу перевірив пошту. За пів години ознайомився з навчальною програмою і потрібним матеріалами на завтра.
Втома накотилася на має побите тіло, тому я зробив чай і поринув у читання. Перегорнути останню сторінку книги було дуже важко, проте неминуче. З обличчя не зникала посмішка, поки в голові крутилися найкращі моменти з твору. Повертатися до реальності не хотілося.
Я схопив телефон у надії, що Дмитро дав про себе знати, але від нього не було ні дзвінка, ні повідомлення.

НеРомео:
Як проживає моя дівчина у червоному платті?

Відповідь прийшла швидко.

Morgend:
Скоріше виживає, бо навчання добиває
Кінець семестру - це справжнє пекло…
А ти чого не спиш? Уже друга ночі

НеРомео:
Чорт, не помітив О_О
Зачитався
Студентам треба висипатись, тому бігом у ліжечко інакше Бабай прийде :))

Morgend:
Мене Бабай буде завтра на парах чекати
У вигляді викладача…

НеРомео:
Тим більше, марш у ліжко

Morgend:
Гаразд, добраніч:)

НеРомео:
Добраніч:)

Засинав я із відчуттям, що скоро прийдуть зміни, не впевнений чи у кращу сторону, проте чудово розумів, що втекти - не вихід.

And pov

Надворі періщив дощ зі страхітливим шумом грому, поки у своїй спальні мирно спав Антон і ховався десь далеко у приємних снах. У них була Дарія у цьому червоному платті, все ще посеред танцполу і поруч Антон, який кружляв та не відпускав тендітну долоню ні на мить.
На жаль, чоловікові не судилося запам'ятати ці солодкі миті сну, що сховали його від холодної реальності.