Решта вихідних минули для Антона як у тумані. Він багато катався на мотоциклі, вижимаючи газ, багато читав, займався в залі. Аліса не дзвонила, ображена на його утечу з вечірки, але, як вважав шатен, можливо це і на краще. Він не хотів ні з ким розмовляти, сварка з другом його підкосила.

Погода ж жила своїм життям, повернувши довгоочікуване чисте небо із теплими сонячними променями. Життєрадісність міщан ще більше нагнітала і без того похмурий настрій Антона, тому він намагався уникати будь-якого контакту із цими подразниками.

Чоловік довго роздумував над складеною ситуацією і вперто не бачив своєї вини. Він був не із тих, хто просив вибачення, але дружба з Дмитром для нього була важлива. Так і не знайшовши оптимальних наступних дій, він зрозумів, що потребує з кимось це обговорити. Але з ким, не знав.

Morgend була цією незалежною третьою особою, яка могла тверезо глянути на ситуацію, але Антон не хотів її обтяжувати своїми проблемами. Принаймні зараз. Чоловік не полишав надії, що за будні дні все само собою вирішиться.
Дні минали, а тривога його не полишала. По університету він ходив як ходяча вибухівка, яка от-от має рознести усе в друзки. Поганий настрій все одно, попри старання чоловіка, просочувався та невблаганно понижав бали студентам. Якби він не намагався, з образу не зникала єхидна посмішка Георга. І злість знову опановувала ним.

Пройшла половина робочого тижня, а Антон так і не зателефонував Дмитру. Тоді він згадав про свого улюбленого дядька, який не раз допомагав йому і словом, і ділом. У цей день робота в університеті нестерпно довго тягнулась, ще й прийшлось йому засидітись над семестровими роботами студентів. Була б можливість він усім поставив 2 за дарма списані куски паперу, але це було непедагогічно з його сторони.

На кафедрі залишився тільки він, утекла навіть крашена секретарка, яка щоразу намагалася залишитись із ним на самоті та спокусити. Навіть вона бачила його нетипову злість та побоялася холоду сірих очей. З важкими зусиллями, Антон закінчив свою роботу і зловив себе на думці, що нестерпно хоче випити холодного пива за хорошою компанією. Він потягнувся, щоб розім'яти спину після довгих годин сидіння за незручним столиком. Антон швидко покинув будівлю, не бажаючи вдихати застояне повітря університету.

Надворі лагідно миготіло сонячні промені, їхня золотавість доносилась уже з заходу, оминаючи молоденькі листочки дерев. Це була одна з переваг розташування навчального закладу - парк, попри знаходження в центрі міста тут було спокійно, без важливих автомобільних шляхів. Перш ніж рушити, Антон оглянув теплу атмосферу, яка складалася завдяки декільком гектарах озелененої землі. Чулися дитячі радісні крики, які гралися у квача, та занепокоєні попередження батьків, щоб ці були обережні. Поруч проходила закохана парочка, що тихо перешіптувались, ніби у власному світі. А в цей час молоді матусі з візочками обговорювали своїх чоловіків, які останнім часом мало приділяють їм увагу.

Антон без потреби накинув на себе шкіряну куртку та пошкандибав на робоче місце дядька. По дорозі він обдумував, як краще пояснити усю ситуацію, і уже за декілька метрів від сервісу чоловік зупинився, щоб розглянути усю велич будівлі. Мигцем пройшовшись поглядом до верху, а потім до низу. Зупинивши погляд на вході, він саме був готовий продовжити рух, як із сервісу вийшла знайома статура. Очі Антона загорілись ненавистю, а щелепа до болю стискала зуби. Ходою пихатого індика, Георг вийшов із дядькового автомобільного сервісу та зник в чорному джипі, який швидко сховався з поля зору.

— Якого чорта, в тебе робив Георг?? - з порогу майже кричав Антон.
— Ти його знаєш? - на обличчі дядька з'явилося непідробне здивування та переляк.
— Не переводь питання. - серйозний тон шатена та його пильний погляд не намагалися утихомирюватись.
Старий чоловік замовк на мить, продумуючи найкращу відповідь.
— Він дав певні завдання …, - дядько зітхнув та потер напрацьовані руки, водночас озираючись чи ніхто не стане свідком їхньої розмови. - Дивні завдання.
— А ти? - запал Антона трохи втихомирився.
— Він більше мене не потурбує, - голос чоловіка був твердим.
Дядько положив руку на плече Антона, заспокоюючи, але погляд був повний смутку.
— Усе гаразд? - стурбовано запитав шатен.
Старший чоловік лагідно посміхнувся.
— Так…, звичайно. - на мить голос дядька прозвучав приречено.

Антон зрозумів, що родич брехав, але чому? До цього моменту вони завжди щиро ділилися найпотаємнішими секретами. Шатен вдав, що повірив, швидко попрощався і пішов на стоянку.
Йому потрібно подумати над цим усім вдома якомога швидше. Мотоцикл довіз молодика за декілька хвилин, оминаючи, звичні для цієї пори часу, корки.

По прибутті чоловік пішов у холодний душ, щоб очистити нав'язливі думки та зі свіжою головою обдумати усю ситуацію. Антон був упевнений, що Дмитро був за кермом цього клятого джипа, а отже в курсі всіх справ. Отже, перш за все він повинен помиритися з другом і тоді зможе розізнати усе.

Зранку прокидатися було дуже важко, Антона усю ніч мучили думки про те, в яке лайно може затягнути Георг дядька і Дмитра. Заснув шатен лиш під ранок, коли в кімнату вже пробиралися перші промені, та навіть ті дві години сну були неспокійними.
Якось добравшись до ванної, він болісно споглядав на втомлене, невиспане обличчя. Сині круги навколо очей робили його погляд ще більш розпачливим.

Облаявшись, Антон примирився з фактом, що і сьогодні душ буде з низькою температурою. Холодні потоки води не дарували внутрішнього спокою, зате ненадовго зняли недосипання. Чашка міцної чорної кави полегшили симптоми, тому він заварив ще, щоб узяти з собою. Сьогодні його чекав важкий день : універ, спортзал, робота. Сил ще щось обдумувати над проблемами, які обсипаються на нього з появою Георга, - не було, тому Антон вирішив просто завалити себе щоденною роботою.

В університеті був кіпіш, якийсь там відомий доктор наук із закордону мав відвідати наш навчальний заклад. Антон намагався триматися якомога далі від усього цього гамору, але головний з кафедри ясно натякнув на обов'язковій присутності кожного. Чоловік важко зітхнув, розуміючи, що відання почестей іноземному гостю надовго затягнеться, як і сама лекція "доктора". Він ненавидів оці взаємні лизання сідниць один одному. Інша справа, якщо гість справді приїжджав на лекцію, щоб поділитися новими відкриттями чи знаннями із науковцями, а не щоб похизуватися якимсь абсурдним, нудним текстом.

Коли Антон зайшов у залу, де повинен змарнувати 2-3 години свого життя, намагаючись не заснути, то сів у останні ряди. Спочатку він планував по-тихому втекти, але важкі дерев'яні двері завжди видавали противний звук, якщо їх намагалися зрушити з місця, який ехом розносився по приміщенні. Це привертало увагу абсолютно всіх присутніх, на відміну від монотонної промови "доктора".
Але Антон знайшов вихід із ситуації, усю програму, над якою він мав працювати в офісі, надрукував на телефоні та вислав поштою, попередньо перевіривши на справність. Так і непомітно минула нудна лекція, проте швидко чоловікові втекти не вдалось, його зловив один зі старих, але дуже балакучих викладачів. Тому із зали молодик вийшов одним з останніх, все ще вислуховуючи зауваження стосовно якоїсь гіпотези.

Коридори охопила тиша, як тільки старий покинув шатена у спробі догнати натовп із зали.
Антона охопила втома, він оперся на дверну раму та важко зітхнув, коли зрозумів, що вже спустошив термос із рятівним напоєм. Його увагу привернув ледь чутний шум, біля дошки оголошень.

"Дарія?" - промайнуло в думці чоловіка.