Чи хтось би знав?

Іллаір Гетт

Чи хтось би знав, як та краса полонить? Як її очі до землі кують? Щоб піднімались вгору лише мрії, Солодкі так, що спати не дають. Кирпатий ніс, усмішка й ластовиння. Незмінні образи краси. Я сплів навколо себе павутиння З кущів трояндових лози. І кожен раз ватніють ноги Від погляду смарагдових очей. Розмови сповнені мовчання, Історії недоспаних ночей. Та мить, коли ти біля мене поряд Постійно тане між чужих людей. Буває, дозріває думка, Що я не є частиною твоїх ідей. Але щоразу думка в'яне, Коли твій чую голос ніжний, Він не доносить мені слів, чи мови, Лиш тихе струн звучання мідних. Та чи очікування варте Тих трьох солодких слів? Чи хтось би знав, як та любов полонить? Щоб я лежав й нічого не хотів.

2019-06-20 06:36:21

7

0

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

3300

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12202