Чи хтось би знав?
Чи хтось би знав, як та краса полонить?
Як її очі до землі кують?
Щоб піднімались вгору лише мрії,
Солодкі так, що спати не дають.
Кирпатий ніс, усмішка й ластовиння.
Незмінні образи краси.
Я сплів навколо себе павутиння
З кущів трояндових лози.
І кожен раз ватніють ноги
Від погляду смарагдових очей.
Розмови сповнені мовчання,
Історії недоспаних ночей.
Та мить, коли ти біля мене поряд
Постійно тане між чужих людей.
Буває, дозріває думка,
Що я не є частиною твоїх ідей.
Але щоразу думка в'яне,
Коли твій чую голос ніжний,
Він не доносить мені слів, чи мови,
Лиш тихе струн звучання мідних.
Та чи очікування варте
Тих трьох солодких слів?
Чи хтось би знав, як та любов полонить?
Щоб я лежав й нічого не хотів.
2019-06-20 06:36:21
7
0