Забуті королі
Іллаір Гетт
Сади пишніють, квіти в'януть – Фортеці, замки все стоять. І тільки пам'ять часу тямить, Що замки досі ще не сплять. Ідуть, проходять покоління, Будуються нові склепіння. Ще далі люди від землі. Та вже забуті королі. Забуті іхні вже корони. Забуті почесті й мечі. І не згадаєш перемоги, Ціною друга на плечі. Літак здіймається у небо. Карет, кінноти вже не треба. Відьом не палять у вогні, Спокійно сплять мерці в труні. Та вже забуті королі. Забуті гонор, эдність, честь. Забуті затишні краї. Мечів немає перехресть. Незграбна зграя баранів, І кожен щось своє волів. І кожен буде вожаком. А управлятиме закон. У нас парламенські загони. І двопалатні в нас хліви. Бо ми забули, як корона Могла не втримать голови. І всі забуті королі Крізь призму часу, зпід землі На нас поглянуть – зажурять: Дарма вони довічно сплять.
2020-12-17 12:55:22
2
0
Інші вірші поета
Не він убив! Гармонія часу Я – Держава! Чи хтось би знав?
Інші поети
Princess Girl
@Princess_life
Rogachova
@Rogachova
Схожі вірші
Всі
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1487
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2795