Забуті королі
Сади пишніють, квіти в'януть –
Фортеці, замки все стоять.
І тільки пам'ять часу тямить,
Що замки досі ще не сплять.
Ідуть, проходять покоління,
Будуються нові склепіння.
Ще далі люди від землі.
Та вже забуті королі.
Забуті іхні вже корони.
Забуті почесті й мечі.
І не згадаєш перемоги,
Ціною друга на плечі.
Літак здіймається у небо.
Карет, кінноти вже не треба.
Відьом не палять у вогні,
Спокійно сплять мерці в труні.
Та вже забуті королі.
Забуті гонор, эдність, честь.
Забуті затишні краї.
Мечів немає перехресть.
Незграбна зграя баранів,
І кожен щось своє волів.
І кожен буде вожаком.
А управлятиме закон.
У нас парламенські загони.
І двопалатні в нас хліви.
Бо ми забули, як корона
Могла не втримать голови.
І всі забуті королі
Крізь призму часу, зпід землі
На нас поглянуть – зажурять:
Дарма вони довічно сплять.
2020-12-17 12:55:22
2
0