Не він убив!
Мов слідом від меча розмічені фронти.
Ціною сотен душ вони ті землі все ділили.
В пустих траншеях висохші сліди.
Самі траншеї, мов на тілі жили.
І мідний кров ту землю охопив,
Зкував, притис, забравши сили.
З небес багряний дощ тоді полив.
Під чоботом мішалась кров і глина.
Неподалік десь кулемет палив й гасив.
В мішках з набоями десь мішанина.
Схопивсь за голову контужено хтось впав.
Струмочки крові мов із пляшок вина.
З вогнем у серці хтось рішуче встав,
Згубивши погляд між колючим дротом.
Навівши мушку подих він затамував –
У грудях біль розлився льодом.
І в мить навколо світ затих,
Та зрозумів солдат це тільки згодом,
Коли все тіло жар зненацька охопив.
І видихнув з полегшенням хлопчина.
Щасливий був – не він убив!
Його позбавили провини.
2019-12-17 22:50:25
5
0