Вірші
Я ще є.
Де ви, люди,
Ви є взагалі?
Це ж і мене хтось не бачить.
Де ви рідні, чи існуєте, чуєте?
Чи світлі ви, чи чорні як прірва.
Хтось самий найближчий
Немов занімів,
Наче жде що "життя" мене знищить.
Де всі ви є?
Спите.
Не розумію взагалі нічого.
Чи може вже й мене нема,
А я все мрію що живу.
Не треба слів.
Не треба грошей і сміття.
Ви припиніть війну,
Ви припиніть, в собі також,
Бо скоро вже не буде вороття.
Ще крапля. Крихта.
Малесенький шматочок миру.
І все.
Ми станем пилом в вічній ночі.
Почуйте.
І ти почуй, моя Людино.
1
0
399
До мрії Полі купити кицю.
Котик муркотик ступив на порiг
Бiлий, пухнастий, м'який наче снiг,
Маленька снiжинка, неначе з небес,
Таке янголятко з небесних чудес.
Скiльки ж то радостi й щастя в менi
Мрiяла й марила довгi цi днi,
Лапки пухнастi долоньок торкнулись,
Трiшки зiгрiлось й в клубочок згорнулось.
Ох розiйшлась за вiкном завiрюха,
На руках котик спить, не сплять тiльки вуха,
Вусами пальцi менi вiн лоскоче
В теплих обiймах щоб гладила хоче.
Прокинеться в раз, стрибне й нумо гратись
Фантик блискучий ловити завзято,
Як вечiр прийде - оченятами сяє
Буде слухняним немов запевняє.
Зранку будильник.. невже тiльки сон?!
Хай би той сон мене взяв у полон)
Ось пiдiйду, обнiму маму з татом,
Треба й мені слухняною стати!
3
0
460
До моєї людини.
Де ти існуєш?
Чи є в тому світі сонце й любов?
Чи є там життя, я хочу спитати,
Чи там тільки дощ, сльози і кров
І зламаним тілом небо тримати.
Чи там твої думи камінням на плечі
Чи серце криваве немов тільки з печі,
Чи станеться край той злості, питаю,
Й кричу я, і б'юся, додолу злітаю,
Щоночi схиляюсь лицем до долонь
І руки свої як твої уявляю,
Є сила зцілити тяжкі наші душі
Якщо ти захочеш, я зможу, я знаю.
4
0
507
До людей.
Щоб кожного дня настрій - веселка
Та іноді ввечері смутку для дум,
Коли спочиваєте - снів різнобарвних,
Від збудження вранці ловіть в тілі струм.
Нехай зустрічаються люди як квіти
Красиві і справжні, такі незвичайні,
Щоб гарна обгортка - така ж як цукерка,
Щоби в злу годину підтримка на світі.
Бажаю такими як є залишатись,
Легкого шляху у житті, не спинятись,
Не бути, не стати заручником часу
Й на це я бажаю терпіння запасу.
Бажаю не знати смаку на губах
Ні крові, ні сліз, ані зради,
Бажаю загоєння ран від боїв
Сердечних, від болю, від втрати.
Бажаю щоразу додому вертатись
В рідні обійми, солодкий цілунок,
Дивитись у вічі й щасливо всміхатись,
Бо жити й кохати - це долі дарунок.
2
1
674
До рідного.
Чи то море в мені розливається
Чи гаряча лава замість крові
Чи то серце на хрест розпинається
І годинник мов відлік у скроні.
Чи існує десь більше кохання
Бо від миру бачила крихти
Оживає душа в порятунку
Коли чує те тяжке зітхання.
Чи могла б заспівати мов янгол
Якби дуже того забажала
І чи згине від того диявол нещасть
Я не знаю, і знати не хочу
Але знаю, нічого б не мала
Якби сильно тебе не кохала.
3
0
691
До людей нелюдей.
Та що ж коїться, де цей клятий спокій? Що сьогодні знову, день чи ніч? Слухаю музику в голові, бо тиша дзвенить, доводить до сказу.. Ледь б'ється серце, невидимі руки здавлюють горло, кров у скронях пульсує скажено.. скільки ж вас суки? Залиште в спокої. Дайте жити, дайте відчути, торкнутися щастя, вдихнути чистого цвіту солодкого.. Досить вже рвати ледь загоєні рани.
3
1
683
