Seabed
Jason 顾杰
The scattered moonlight passed through the clouds Hiding from the crowd Scales paved into the sea The waves wet the white skirt Trying to push you back The waves wash blood Delusion to warm you Listen to the depths of the sea Whose whine is guiding The soul is silent No one wakes you up You like the salty breath of the sea breeze Stepping on wet sand You said people's ashes should be thrown into the sea You ask me where I will go after death Does anyone love you Can the world cease Always love to smile at the cool people People on the shore have nothing to do with their faces No nostalgia Everything falls into smoke The scattered moonlight passed through the clouds Hiding from the crowd Sneak into the bottom of the sea The waves wash the blood Delusion to warm you The soul is silent No one wakes you up You like the salty breath of the sea breeze Stepping on wet sand You said people's ashes should be thrown into the sea You ask me where I will go after death Does anyone love you The world has abandoned you Always love to smile at the cool people People on the shore have nothing to do with their faces No nostalgia Everything falls into smoke Too late You used to laugh and cry Too late Your trembling arm Too late No one will salvage you Too late You obviously hate suffocation
2020-11-04 04:29:58
0
0
Інші вірші поета
Saw deep death late at night The other side of lethe 梦迴 拾光 Pick up the light
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Forgiveness
МОРГАН РЕЙ
If it wasn't for you, I would have fought the wall to the pain. If you weren't mine, I'd die every night from losing blood. If it wasn't for your faith, I'd have given up a long time ago. If it were my will, I would stay with you forever. If you'd gone, I'd have been the old emptiness. You would have taken my heart, and instead of it there was an empty aperture. If it wasn't for you, I'd blazed in forgiveness. Would have burned to ashes, until ground, I would have until the last healing.
60
4
8079
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11243