Valor
João Ninguém
Muitas vezes damos valor grande para quem não merece nem a nossa consideração, O pior é a perda de quem a gente recebia mais ajuda e tinha admiração, mas a gente não deu valor, olhamos muito mas do que o nosso próprio umbigo, alimentamos o rei da barriga e esquecemos de quem estava com a gente durante as topadas da vida, por passarmos por ouvir aquelas pequenas batidas, E de tapas nunca esquecemos, o pior é aquilo que nunca foi recebido, a hipocrisia da vida, tentamos ajudar e somos atirados por falsos amigos que não ligam nem para gente só fingem que são grandes amigos, locutores de rádio, panfletos e cartões de uma empresa quebrada pela cobiça, o dinheiro alimenta a ambição e a maioria acha que essa é a melhor saída. WM 05.07.18
2018-07-05 22:49:27
2
0
Інші вірші поета
Я обобщил людей/Russian Interrogação Fim da Linha 10. - Controle Mental
Інші поети
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
15912
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11508