Передмова
Бджоли
Небо дивиться на тебе
Танюха*
Друге жовтня, або як ми ходили в  атаку
Соледар
Черниш*
Передмова
Мої друзі! В процесі читання моїх оповідань у декого може скластися враження, що війна - не така вже й страшна штука, якщо на ній, окрім смерті, страждань, каліцтв, розрухи та страху є місце для простих людських стосунків, дружби, жартів, відпочинку: всього того, що є в звичайному житті.
    І я скажу вам: так. Війна буває дуже різною. Все залежить від місця, часу, обставин, військової спеціальності, а головне - від того, які люди навколо тебе. 
    Для кожної людини іде своя, ніким не пізнана і не прожита війна. Бо немає двох однакових людей, двох однакових боїв, двох однакових підрозділів, навіть днів. Більше того - люди, які знаходяться поруч і бачать одні і ті самі події, сприймають їх по-різному. Тим більше відрізняється досвід піхотинця від досвіду артилериста чи сапера. 
    Багато часу бійці проводять, не беручи участі в боях. Основний час робота великої частини армії - це очікування, повсякденна побутова робота а також обслуговування техніки. 
    Люди звикають до небезпеки, але лишаються людьми, у повному сенсі цього поняття, чи навіть явища: як фізично, так і психологічно, як буденно, так і філософськи. Тому живуть повним життям; і в цьому екстремальному житті відбувається переоцінка потреб, - ми навчаємось цінувати те мале, що так необхідно людині для щастя: не великі будинки "як у всіх", не шикарні машини, а тепло, затишок, дружбу, сім'ю і любов. 
    Саме життя тут стає більш справжнім і, якщо можна так сказати, "концентрованим".
    І так, на війні ти маєш бути трошки їбанутим. Трошки, поки тебе остаточно не "попаяло".
    Щодо брудної лайки і презирства, яке бійці дуже часто висловлюють на адресу свої же товарищів, командирів, інших підрозділів, інших родів військ, - це їх моральне право, а не цивільних. Десь за принципом: "тільки ніґер може назвати іншого ніґера ніґером" ))
    Тому не думайте, що в змозі зрозуміти нас і зрозуміти війну. Це досвід, це власне надбання. 
    Але для того, щоб цей досвід не пропав і став трохи ближчим для вас, я пишу свої невидуманні оповідки. Чи є в них мораль?
    Думайте самі. 
    По можливості я буду і далі згадувати і в художній обробці записувати воєнні історії. 
    Поки не пробив мій час. 
    
      З повагою, Євген, молодший сержант Збройних Сил України.
© Джон Сміт ,
книга «Небо дивиться на тебе ».
Коментарі