Найсумніший дн
Було це в гарний ясний день У госпиталі для душі. Та не простим він був лишень Для жінки, хворої в собі. Це День народження було, Хоча, вона цього не знала. У неї мову відняло, Потім ходити перестала. Паралізована лежить Вона не рік, тим блільш не два. І весь цей час душа болить, І весь цей час вона одна. Прекрасно бідолашна бачить Як люди щиро так кохають. Вона це бачить, тихо плаче: "Чому до інших приїжджають? А я весь час одна, одна... Чи, може, в мене крім кота Нікого іншого нема, І я до віку сирота?" Бабуся наша вже забула, Що має доню, сина, внука. Ця пам'ять була, та загула, Й залишилась суцільна мука. Її вже пам'ять підвела Й не знає, що нема більш сина. Залишилась одна єдина Доня й на руках дитина. Дочка з онуком теж лишили Бабцю під контролем долі. Бо вже мовляв і їм не сила Боротися з нашестям волі. Від неї відреклися всі: І рідні, й друзі, і знайомі. Не відреклися лиш святі, І буде жити в їхнім домі. Вони бабусю нашу взяли У День народження ж її. Душевно-хворим місце в раю, А грішним місце на землі. Бабусю нашу вже мовляв Забрали темні собі сили. Насправді ж її Бог узяв У своє царство, жити в мирі. 18.03.18
2018-04-24 04:50:44
6
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Панк
@Роман Верлассен так приєєємно😆❤
Відповісти
2018-04-24 08:30:50
1
Панк
@ K L I F S спасибі)❤
Відповісти
2018-04-24 08:31:37
Подобається
Віктор Чорний
Дуже сильно
Відповісти
2018-04-24 09:48:55
1
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
102
16
4000
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3596