Найсумніший дн
Панк
Було це в гарний ясний день У госпиталі для душі. Та не простим він був лишень Для жінки, хворої в собі. Це День народження було, Хоча, вона цього не знала. У неї мову відняло, Потім ходити перестала. Паралізована лежить Вона не рік, тим блільш не два. І весь цей час душа болить, І весь цей час вона одна. Прекрасно бідолашна бачить Як люди щиро так кохають. Вона це бачить, тихо плаче: "Чому до інших приїжджають? А я весь час одна, одна... Чи, може, в мене крім кота Нікого іншого нема, І я до віку сирота?" Бабуся наша вже забула, Що має доню, сина, внука. Ця пам'ять була, та загула, Й залишилась суцільна мука. Її вже пам'ять підвела Й не знає, що нема більш сина. Залишилась одна єдина Доня й на руках дитина. Дочка з онуком теж лишили Бабцю під контролем долі. Бо вже мовляв і їм не сила Боротися з нашестям волі. Від неї відреклися всі: І рідні, й друзі, і знайомі. Не відреклися лиш святі, І буде жити в їхнім домі. Вони бабусю нашу взяли У День народження ж її. Душевно-хворим місце в раю, А грішним місце на землі. Бабусю нашу вже мовляв Забрали темні собі сили. Насправді ж її Бог узяв У своє царство, жити в мирі. 18.03.18
2018-04-24 04:50:44
6
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Панк
@Роман Верлассен так приєєємно😆❤
Відповісти
2018-04-24 08:30:50
1
Панк
@ K L I F S спасибі)❤
Відповісти
2018-04-24 08:31:37
Подобається
Віктор Чорний
Дуже сильно
Відповісти
2018-04-24 09:48:55
1
Інші вірші поета
Що ж ти робиш, Джорді?) Лист, який ніхто вже не почує Forest Думки, що вбивають
Інші поети
Inna Kirilenko
@kirilenkoinnochka
Схожі вірші
Всі
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1498
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2185