Лист, який ніхто вже не почує

Панк

А лихо вже нас розлучило... І бачились трохи давно, Мов в сліз океані втопило І тішиться з цього воно. Дивлюсь я на тебе із неба І країться серце мені, Хоча його й ніби немає Та все ще живе у душі. І ніби не можу я бачить Тебе із таких-от висот, Але я все ж чую, як плачеш За мною без інших турбот. Ти вибач мене, що покинув У світі одну, в самоті, А сам до небес я полинув Й залишив тебе у журбі. Ти вибач за чорну хустину, Що звилася на голові, За те, що лишилась без сина І плачеш десь у темноті. А сталося все так раптово... Лиш постріл вдалі промайнув І боляче стало від цього, Я кулю у грудях відчув. Мов лезо мені устромили І сплю я із ним на яву, Коли вже мене розбудили, Я знав, що зі світу іду. Іду за свою Україну, Щоб жила вона у раю. Іду за свою Батьківщину, Яку я так щиро люблю. Вона в мене в світі єдина, Як ти, моя ненько - одна. Вона немов тая дівчина, Як квітка поміж бур'яна. Вона, як остання сльозина, Що котиться в тебе з очей. Вона, як остання краплина Коштує багато смертей. А я ще не хочу вмирати, Я жити ще хочу... мабуть. Не хочу тебе покидати, Та пізно: вже янголи звуть. Та ні, все ж піду з цього світу До раю, де сам Бог сидить, Де завжди цвітуть первоцвіти І доля Вкраїни звучить. А я ж так любив Україну, Й любов довела до гробу. Країна тепер, як руїна, Я не допоміг нікому. І що з того, що був на фронті?!? Якщо нічого не зробив... І що, як був на горизонті?!? Даремно життя лиш прожив. Ой мамо, як тяжко мені... Як гірко мені зараз стало, Ще тяжче ніж вам на землі, Без вас в мене все вже пропало. Як складно без вас, моя мамо... Ще гірше вас бачить в сльозах. Моє тіло б душу віддало За щастя на ваших вустах. Та я ще прийду до вас, ненько, Я вітром осіннім прийду. Майну у щілинку тихенько І ніжно я вас обійму. Я знаю, що ти не відчуєш Обіймів холодних моїх, Та серце твоє це почує І зойкне від болю в душі. Ти більше мене не почуєш, І бачить не зможеш уже, Але я сказати повинен: Люблю тебе понад усе... Пробач. 11.03.2017

2018-05-07 10:19:14

14

4

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Іра Скебердис

Аж до сльоз

Відповісти

2018-05-07 14:16:27

1

Панк

@Іра Скебердис якраз цього я й хотіла, коли писала цю поезію)

Відповісти

2018-05-07 19:04:43

Подобається

K L I F S

Реально аж за душу...

Відповісти

2018-05-08 16:01:12

1

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1422

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4814