Лист, який ніхто вже не почує
А лихо вже нас розлучило... І бачились трохи давно, Мов в сліз океані втопило І тішиться з цього воно. Дивлюсь я на тебе із неба І країться серце мені, Хоча його й ніби немає Та все ще живе у душі. І ніби не можу я бачить Тебе із таких-от висот, Але я все ж чую, як плачеш За мною без інших турбот. Ти вибач мене, що покинув У світі одну, в самоті, А сам до небес я полинув Й залишив тебе у журбі. Ти вибач за чорну хустину, Що звилася на голові, За те, що лишилась без сина І плачеш десь у темноті. А сталося все так раптово... Лиш постріл вдалі промайнув І боляче стало від цього, Я кулю у грудях відчув. Мов лезо мені устромили І сплю я із ним на яву, Коли вже мене розбудили, Я знав, що зі світу іду. Іду за свою Україну, Щоб жила вона у раю. Іду за свою Батьківщину, Яку я так щиро люблю. Вона в мене в світі єдина, Як ти, моя ненько - одна. Вона немов тая дівчина, Як квітка поміж бур'яна. Вона, як остання сльозина, Що котиться в тебе з очей. Вона, як остання краплина Коштує багато смертей. А я ще не хочу вмирати, Я жити ще хочу... мабуть. Не хочу тебе покидати, Та пізно: вже янголи звуть. Та ні, все ж піду з цього світу До раю, де сам Бог сидить, Де завжди цвітуть первоцвіти І доля Вкраїни звучить. А я ж так любив Україну, Й любов довела до гробу. Країна тепер, як руїна, Я не допоміг нікому. І що з того, що був на фронті?!? Якщо нічого не зробив... І що, як був на горизонті?!? Даремно життя лиш прожив. Ой мамо, як тяжко мені... Як гірко мені зараз стало, Ще тяжче ніж вам на землі, Без вас в мене все вже пропало. Як складно без вас, моя мамо... Ще гірше вас бачить в сльозах. Моє тіло б душу віддало За щастя на ваших вустах. Та я ще прийду до вас, ненько, Я вітром осіннім прийду. Майну у щілинку тихенько І ніжно я вас обійму. Я знаю, що ти не відчуєш Обіймів холодних моїх, Та серце твоє це почує І зойкне від болю в душі. Ти більше мене не почуєш, І бачить не зможеш уже, Але я сказати повинен: Люблю тебе понад усе... Пробач. 11.03.2017
2018-05-07 10:19:14
14
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Іра Скебердис
Аж до сльоз
Відповісти
2018-05-07 14:16:27
1
Панк
@Іра Скебердис якраз цього я й хотіла, коли писала цю поезію)
Відповісти
2018-05-07 19:04:43
Подобається
K L I F S
Реально аж за душу...
Відповісти
2018-05-08 16:01:12
1
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
42
5
1284
Question 1?/Вопрос 1?
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
46
8
3411