--- •••- • •-•
Ти стоїш і розмірено цокаєш нігтем по циферблату,
Повільно, за кроком секундної стрілки
Відміряєш належний час, йому плату,
Потім йдеш, розчиняючись, знаю, навмисно.
Ти стоїш і мовчазно вдивляєшся мені прям у вічі.
Завчасу приготовані стогнуть відсутні відвіти,
Ніби стукіт у скронях, пульсують пунктиром, мов вічність;
Ніби шелест в легенях, вирують затишком, як вітер.
Ти стоїш німотою в закутій годинником сфері,
Непомітно стікає розпеченим медом по спині
Вже закінчений час, зачиняються поспіхом двері.
Відчини їх, будь ласка, останній між нами хвилині!
Ти стоїш, роз’їдаєш тим стукотом очі та вії,
Ти стоїш – я не бачу, лиш стогне під нігтем годинник.
Зупинись же на мить, хай життя стане позачасове!
Вкляк годинник, та ти далі й далі вистукуєш: «--- •••- • •-•».
(over)
05.10.2022
2022-11-23 18:06:45
0
0