Вірші
Твердь
Змивала руки з крові,
Подряпані, обдерті.
Змивала очі кволі.
Стікали ззовні вени.
Зв‘язала плоть бинтами -
Просякнули проваллям.
За грішними ділами
Немає існування.
У тілі не знайдеться
Глибинного «люблю»,
В його проваллях подих
Дорівнює нулю.
Коли воскреснеш, друже,
Борися все одно,
Бо дух в тобі єдиний,
Життя лиш - полотно.
Ти зможеш раз за разом
Змінити колір й тон,
А дух в тобі єдиний,
Не втрать своє ядро.
І буде знову вибір:
Життя чи врешті смерть.
Скажи, молю, «Спасибі!»,
Коли ступнеш у твердь.
13.01.2023
0
0
139
Hic jacet
Зникнути зі Всесвіту й карт,
Зникнути з радарів, табло та зі списків.
Залишити собою спорожнілу нішу,
Цілковиту тишу
Й епітафію, неможливу стерти
чи замінити на якусь зовсім іншу,
Про іншу людину або взагалі якусь річ чи подію.
Зникнути прокладеними лініями й позначками,
Полишеними мандрівниками,
Що вирушали на прикриті ділянки душі флером.
Зникнути чіткими орієнтирами,
відзначеними на місцевості яскравими знаками,
помітними навіть у темряві.
Зникнути звідусіль, мов летучий газ, мов вітер.
Викликати помилку в просторі та його системі.
Мати навколо себе наповнену труну слізьми,
Подарунками «на пам‘ять»,
аби й порожнечі тепер залишити щось про себе.
На жаль, порожнечі вже не буде до цього діла,
Вона лиш лежатиме в труні й подумки благатиме про відправлення всіх листів,
написаних у цей мовчазний для інших період.
Світи життя й смерті занадто віддалені й відірвані один від одного,
Аби налагоджувати між ними зв‘язок
і намагатися доторкнутися словом чи думкою до тих, хто пішов.
Зникнути зі Всесвіту, карт, радарів, табло й зі списків,
Та чи зникнути з пам‘яті хоча б однієї людини гарячій згадці в остиглій ззовні,
але так і не змертвілій зсередини шкірі?
Vale et me ama
01.01.2023
*Виноска*
Hic jacet [ік йацет] - тут лежить.
Епітáфія - надмогильний напис.
Флер - 1) тонка, прозора, переважно шовкова тканина, 2) напівпрозорий покрив; серпанок.
Прикривати флером — робити що-небудь невиразним або таємним, надавати чому-небудь певної загадковості.
Vale et me ama [вале ет ме ама] - прощавай і люби мене (заключна фраза листів у стародавніх римлян).
0
0
141
Привіт!
(UA version)
Привіт! Я пишу тобі з краю снів,
Тут чарівно, тобі би сподобалось
В краї мрій, де багато дощів,
В краї, що від печалі позбавлений.
Я пишу, все зі мною гаразд.
Я не плачу - радію тут людям,
Що живуть поруч. День кожен раз
Для них свято в неділю й у будні.
Уявляєш, зустріла його -
Того хлопця, що біг на червоний.
Він не має вже ран і чоло
В нього ціле, лиш здерті долоні.
Так, я дійсно тут краще живу,
Тільки зраджує пам‘ять частіше.
Я не можу згадати добу,
Що пройшла, лиш ім‘я твоє тішить.
Ти пробач мені, справді, пробач
За суцільні образи, незгоди,
За вразливі насмішки пробач,
За любити нездійснені спроби.
Відчувати не можу давно
Ні емоцій, не змін у погоді,
Та радію, що ти всеодно
Маєш силу в собі для свободи.
Ні, не плач хоч тепер, заспокойся,
Я все бачу, та тільки вві сні,
Адже поруч з тобою і досі,
Хоч цього й не помітно в пітьмі.
07.12.2022
0
0
124
Шипи
Менше сну - менше вільного місця в голові.
Новоприбулі думки
Шукатимуть місця на важких повіках,
Робитимуть їх ще важче, опускатимуть вниз,
Розростатимуться шипами. Хто би їх прогриз?
Навіть паразити обиратимуть квіти
Замість колючок,
Що здатні вбити,
Роздерти ланіти
Й живитися кров‘ю,
А потім чорніти.
Що менше сну, то більше боліти
Сни будуть зрання, нестатком повиті.
Що більше думок неприборканих в тілі,
Тим швидше шипи на очах будуть гнити.
02.12.2022
3
0
247
Останній день
Осінь добігає свого кінця.
Останній день.
Я боюсь, що не встигну ще надихатись тобою,
Викопною смолою,
Її майже не залишилось.
Ти змінюєш колір з янтарно-жовтого - омани - на блакитно-білий - колір очей,
Який я бачила навіть крізь пелену завжди зімкнутих вій під дощем.
Ти вже не боїшся, відкрившись відверто, щиро,
Для мене надто тонко й надто натхненно.
Ніби по лезу, ніби по краю
Ступаєш, танцюючи палко, вправно.
Чи невже ці зміни на щось більш краще?
На щось нове й ще зовсім для всіх неосяжне?
Незбагненне?
Танцюй же далі, а я дивитимусь на тебе
У світлі, ба навіть у темряві.
Твого світла тепер вистачить на те, щоб замінити всі несправні ліхтарі.
Танцюй далі, сяйво, щоб зігріти ногами землю в грудні-лютому...
і мене.
Будь ласка, зігрій мене.
Твоєї сили вистачить на Всесвіт, тільки вір у це.
Мені здається, ти зараз єдиний ліхтар,
Що світитиме, навіть коли Всесвіт помре,
Коли після криків він нарешті замовкне.
Чи замовкнеш ти, невідома доле?
Ніколи!
Чуєш, ніколи не затуляй руками пельку -
Волай, коли рани, страждай, коли спека.
Не дозволяй світові давити на тебе згори -
Будь світом, аби тиснути на нього, бо це не він тебе врешті створив.
Танцюй далі, сяйво, нехай під ступнями волають разом іскри.
Ти давно цього прагнула, знаю, тому йди далі, далі, поки дорога не мерзне,
Бо настане зима
Вже завтра.
Але я знаю, ти встигнеш
Відтанцювати так, аби ще на літо твого "люблю" залишилось.
Осінь добігає свого кінця,
А я ще не визначилась,
Чи готова відпустити цей останній день,
Аби дивитися
Всю зиму на спільний танець живих
І, на жаль, уже мертвих людей.
30.11.2022
4
0
248
Істина
Білий ріже очі.
Чому?
Бо білий - чистота, віра, світло, свобода, недоторканість - Істина.
Мабудь, у погляді забагато чорного, який покривається, пронизується та нещадно вбивається білим, завдаючи того незвичного болю, невідомих страждать, неминучої втоми.
Білий ріже вени.
Чому?
Бо білий - пігулки, білий - ліки, хірургічний ніж. Напевно, у крові забагато смоли зі сторонніх тіл, забагато токсинів і запалених клітин.
Білий ріже слух.
Чому?
Бо білий - досконалість, бездоганність і гармонійність. Можливо, у думках забагато дисонансів, забагато суперечок і провокацій.
Білий ріже плоть.
Чому?
Бо білий - дух, білий - незримість, незбагненність, які просочуються крізь полотно зовнішнього каркасу. Білий розповсюджується в просторі, заповнює собою Всесвіт і горить небаченим світлом.
Білий ріже очі.
Чому?
Бо білий - чистота, віра, світло, свобода, недоторканість - Істина.
16.09.2022
Фото: Ю. Ципляк
2
0
226
Нарешті
Відсортую тебе я по пам'яті.
Ти змінилась, тож треба спочатку,
Крок за кроком, де стіни пошарпані
Твоїх вулиць тілесних у гавані
Вже бувальщину переливають
У посудину таїнств розгаданих.
І спочатку пройдемося колом,
Від джерел відштовхнемося, згодом
Віднайду твоє серце надламаним,
Але стільки років вже незайманим,
Що жадатиме врешті поволі
Незабутих ще ліків.
В основі
Складові будуть щонайпростіші,
Та тепер ти в них віриш
Нарешті.
16.11.2022
Світлина: https://t.me/silentflat
2
0
273
Погляд
Ти ніколи не встигнеш відвести вчасно свій погляд.
Будь ласкавий, відповідай за свої вчинки, навіть якщо ненароком зазирнув у мій зорепад,
У очі, на губи, у душу.
Будь чесним за дії, слова
Й бажання, які в тобі зрушу.
Витрушуй
Назовні усе:
Від думки до жару металу.
Порушу
Притоки туди,
Де кров має сутність повсталу.
Не думай відвести очей -
Ти маєш за все відповісти.
Дивись, поки не запече.
Дивись, не зірвавши намиста.
Тобі лиш дозволено зріти,
Не смій і торкатись мене.
Ти мусиш за це відповісти
Ковзним лиш по спині турне.
08.11.2022
1
0
247
Свічках
Зустріньмось при свічках, у напівтемряві,
Де на ґноті між спатимуть вже демони.
Ми їх палитимемо вдвох, вони хай спатимуть.
Чи ти дозволиш мені вбити їх крилатими?
Прошу, зустріньмось при свічках, за воскоґратами.
Я розтаватиму від полум’я, вмиратиму,
Аби воскреснути в останньому багатті -
Твоєму серці - спаленій кімнаті.
04.11.2022
Світлина https://t.me/silentflat
1
0
236
Її ім’я
Вона вміє власним іменем випалювати глибоченні рани.
Усі, хто його промовляв, навічно залишався з ним на обгорілих губах на пам‘ять.
Вона вміє очима наказувати тілу перед собою дрижати,
Мовчати,
А інколи навіть
Рвати шати
На собі й інших,
Карати
За гріхи
Й здебільшого зради.
Вона дивилася прямо в обличчя,
Тет-а-тет,
Ніхто б не витримав цього зухвалого дійства як її менует,
Бо те, що робить вона, суперечить усім канонам.
Її менует - не маленькі кроки, це величезні стрибки,
Стрибки в різні епохи.
Її ім‘я - інструмент влади,
Ніхто б ніколи не подумав,
Що таке тендітне дівчисько
Здатне вбивати
«Правду» князів чи монахів,
Вона є сила, прихильність, передусім незламність.
Її ім‘я про хоробрість,
Моє улюблене з-поміж усіх.
Її ім‘я - святість,
Яким вона вбиває в мені й у світі гріх.
І якщо її хтось колись запитає,
Чи вірить вона в любов,
Я сподіваюсь, вона знайде відповідь
У собі, або хоча б у одній із наших з нею розмов.
28.10.2022
2
0
220
Я з кимось бігла
Я з кимось бігла, поки купка людей націлювала на нас рушницю.
Я з кимось бігла, прикриваючи його собою, об тіло тілом.
Вони за нами,
по п’ятах,
ми з ним – у воду.
Вони за нами, до нас,
Ми з ним - у свободу.
Я з ним лежала в траві, рушниця ззаду.
Я прикривала його, не знаючи правди.
Не знала, хто він, чому, для чого та звідки,
Не знала нащо, та знала: нема навіть свідків.
Я з ним лежала в траві, рушниця позаду.
Я прикривала його чомусь безпорадно,
Тремтіла, холола від кінчиків пальців,
Він грів мене тілом за спину й зап’ястя.
Лежали, я змерзла – він втратив свідомість.
Ті люди, що ззаду, на жаль, не відходять,
Тримають рушницю та ціляться в скроню.
Я встала, полежу лиш трошечки згодом.
Я встала й тремчу аж до кінчиків пальців.
Ці люди сказали: «Дізнаєшся вранці».
Прокинулась в ліжку – немає нікого.
Так з ким же я бігла
Із пелка
До Бога?
22.10.2022
1
0
181
Постріл
Вдих. Видих. Постріл.
Пряме попадання в постіль,
У спокій, у мир, підсвідомість.
Непрохані стукають гості
У двері.
За ними нікого.
Хтось вистрелив.
Клич допомогу!
Вдих, видих
Останній чи перший?
Ця куля під шкірою в тілі,
Ця куля під ребрами в серці,
Вона між тканиною в дірці.
Вдих-видих.
Ти вмер/народився?
Зі страхом застигло обличчя.
Пече полином піднебіння.
Металом у роті спинився
Біль, розпач і слово «людина»,
Яка виживає не вперше,
Яка й далі дихає, вмерши.
Вдих-видих
Останній чи перший?
Не час бути членом завершень!
Не час будувати некрополь.
Хай кожен з тих, хто не второпав
Побачить незламність, хоробрість.
Не йди в бездіяльність, натомість
Живи!
Нехай вдих буде кволим,
Але переможним і повним!
15.10.2022
1
0
145
--- •••- • •-•
Ти стоїш і розмірено цокаєш нігтем по циферблату,
Повільно, за кроком секундної стрілки
Відміряєш належний час, йому плату,
Потім йдеш, розчиняючись, знаю, навмисно.
Ти стоїш і мовчазно вдивляєшся мені прям у вічі.
Завчасу приготовані стогнуть відсутні відвіти,
Ніби стукіт у скронях, пульсують пунктиром, мов вічність;
Ніби шелест в легенях, вирують затишком, як вітер.
Ти стоїш німотою в закутій годинником сфері,
Непомітно стікає розпеченим медом по спині
Вже закінчений час, зачиняються поспіхом двері.
Відчини їх, будь ласка, останній між нами хвилині!
Ти стоїш, роз’їдаєш тим стукотом очі та вії,
Ти стоїш – я не бачу, лиш стогне під нігтем годинник.
Зупинись же на мить, хай життя стане позачасове!
Вкляк годинник, та ти далі й далі вистукуєш: «--- •••- • •-•».
(over)
05.10.2022
0
0
212
Nymphaéa
На поверхню спливають вени,
Я відчуваю їх під ніжним дотиком пальців.
Вони яскраві на фоні безбарвної шкіри,
Вони гарячі на тлі змерзлих серцем блукальців.
На поверхню спливають розмиті картини,
Забуті спогади й стислі хвилини.
Вони - мов тьмяні нитки павутини,
Вони - прогнилі у морі перлини.
На стелі зростає із мохом латаття -
Білява Nymphaéa з листками прокляття.
Вологі істоти, небачені оком,
Вбивають повільно німим поцілунком.
20.08.2022
*Виноска*
Nymphaéa (Німфея) - латинська назва латаття.
0
0
129
Відтята
Я була з тобою єдина,
Я була з тобою сама.
Мить між нами під сонцем зірветься,
Мить зірветься - настане весна.
Потім вибухне ріжуче світло,
Очі виколе променів скло.
Нас розтрощить, розвіє, покине
Наше спільне з тобою крило.
Я була для тебе, мов тіло,
Я була тілом - ніби твій дім.
Шкіру здерли, мов стіни; і діри
У відтятій тепер голові
Болем крикнуть і в ній відгукнуться,
Болем стихнуть, розгнівавши плач.
На відтятій по колу замкнуться
Сльози, кров від любові невдач.
03.08.2022
4
2
205
Крок
Чи хтось вміє дивитися в душу?
Чи хтось може читати серця?
Чи є люди, яким не байдужі
Глиб Усесвіту та майбуття?
Чи шукаєте в тернах дорогу?
Чи ви бачите правий ліхтар?
Я скажу вам: «Рушайте потроху.
Ви лиш крок -
А любов до вас два!»
20.09.2022
3
0
223
Червоні стіни
Червоні стіни й білявий відблиск
У темному коридорі
забракло місця
Там, де нас двоє.
Особливий запах і грайлива постать,
Якими лиш насолоджуюсь потай.
Тендітні лінії збліднілих від смутку рук
Пригортали до себе, збиваючи серця стук.
Розмовний тембр відлунням за душу трима.
Найкращий спосіб забути - це той, якого нема.
Червоні стіни, рожеві панелі,
Білявий відблиск у темному коридорі.
В порожній кімнаті нас двоє,
Де я малювала нам зорі.
20.08.2022
2
0
202
Пустеля
Пустельний вітер зносив усе на своєму шляху,
Він вивертав назовні живі істоти, а потім висушував їх у страху.
Пухкі бархани та дюни вбирали змертвілі тіла,
А трупний запах хапала нестерпна піщана імла.
Пекуче сонце обпалювало вразливі душевні кутки,
Воно вбивало всю воду, а з нею й життєві квитки.
У бідних руках залишились лиш виснажені пелюстки,
А в спраглих легенях повисли ледь вчасні повітря ковтки.
Розжарений шепіт тонких, незволожених губ,
Ще не народившись у горлі, уже в ньому згуб.
Кришталики солі відсутніх знесилених сліз
Змогли б поміститись у купу дірявих прогнилих валіз.
Бліді темні очі не бачили вже міражів,
Ослаблений погляд до дійсності враз збайдужів.
Подряпана шкіра піщинками ниє в крові,
А ступні хотіли б знов бігти по свіжій траві.
Безжалісна спека не нищить каміння й пісок,
Вона всім єством прагне бити тіла до кісток,
До бурої плями, до тіні, до стертих дірок,
Вона лиш бажає позбутись від виру думок,
Усесвіту мрій, поривань і палкого «люблю»,
Від доброго серця та зірваних з неба зірок,
Чутливого «Я» до зневаг, підлих зрад без жалю,
Ця спека вбиває людину - людину живу!
11.07.2022
4
1
204
Людина - ?
Людина-зомбі, людина-вампір,
Людина - мов монстр, диявол і звір,
Людина - істота, тварина, дикун,
Людина - мов кінь, що шукає табун,
Людина - це тіло, це кров і це лють,
Людина - це м‘ясо, що згодом уб‘ють,
Людина - не розум, добро та любов,
Людина - перетин кількох із умов,
Людини-емоції та почуття,
Людини-свідомості просто нема,
Людина - природа, як ґрунт і вода,
Людина - комаха, яку не шкода,
Людина - не мир, не свобода, не дух,
Людина - це вітер, який швидко вщух,
Людина - не світло, не вірність, не друг,
Людина - це ворог, це раб і недуг?
Хіба це людина? Хай скаже мудрець,
Нехай відповість на це вчений і жрець.
Як бачать людину фотограф, митець?
Як кожен із нас чує справжність сердець?
Як бачать людину письменник, актор?
І як музикант знає, хто є «мажор»?
Спитайте людину - а хто є вона:
Основа любові чи плоть і вода?
06.07.2022
3
0
203
Між ребер
Вона прикрашала шрами квітками,
На очі чіпляла від них пелюстки,
Вінок у волоссі носила з зірками,
Який полюбляли весняні пташки.
Вона замість слів радше буде мовчати,
Лиш інколи всім розливаючи спів.
Їй краще було на каміннях писати
І слухати вітер, що ледь шепотів.
Вона на долонях вирощує листя
Та в’є замість крові у венах стебло.
Руками в обіймах між ребер сплелися
Вразлива любов і тендітне тепло.
Вона свої рани ховає у хвилях,
Лишає між хмарами в небі все зло,
Збирає від серця шматочки на шпилях,
А вдома лікує розтяте крило.
Все тіло знівечене й дуже слабке,
Але поміж ребер сплелися в обіймах
Тендітна любов і бажання крихке
Не стати убитою в зібганих війнах.
25.05.2022
2
0
223
Поряд
Поряд з вибитим місцем для тебе
Я залишила трохи себе:
Поміж пальців і зламаних ребер,
Трохи в серці, що плаче й шкребе,
Десь улітку між сутінків тіні,
Серед хвиль у сріблястій воді,
Разом з Місяцем на самотині -
Й мов примарою був ти тоді.
Досі з вибитим місцем для тебе
Майже вбила всю поряд себе,
Та не знала, що масляний щебет
Твоїх вуст до цього призведе.
16.06.2022
2
0
208
Рояль
Забутий серцем, зламаний руками
Стояв посеред вулиці рояль,
Завішаний безладними думками,
Накритий смутком неспокійних фаль.
Затертий люттю, зв’язаний словами
Бурхливих сил, таємних почуттів,
Залитий кров’ю, знищений сльозами,
Звільнивши купу зірваних життів.
Потрісканий ненавистю та часом,
Розбитий болем, терпким кулаком,
Розчавлений закляклим грізним гласом
Він душам вирішальним став ковтком.
Розвіяний оманою від зради,
Розтрощений надіями дарма,
Відірваний від дійсності та правди
Він стогне від натертого ярма.
Позбавлений любові та уваги,
Забутий кимось зламаний рояль
Стояв собі на вулиці й зі спраги
Співав про радість, а не про печаль.
27.05.2022
2
0
173
Під склепінням
Розфарбовані очі тугою
І на мить лиш заплющені сни.
Затавровано в серці жагою
Мати вдячність й любов назавжди.
Серед бруду незламного світу,
У самих його витоках - мир.
Повертаюсь назад на орбіту,
Щоб намацяти орієнтир.
У страху божевільного світу
Є геть інший до витоку шлях -
Без ненависті, злоби та гніту,
Що лежить не в морях і полях.
Між неволі рабів і лакеїв
Є свобода, незнана царям,
Бо не кесар колись її склеїв
І побачити всім дав очам.
Над небесним покровом пожежі
Та земним смертоносним вогнем
Є встановлені розума межі,
Що розширяться лиш одним днем.
Під склепінням збереться єдино,
Врятувавшись від люті, народ,
Він чекатиме свята спокійно
Та найкращу з усіх нагород.
Якщо маєш життя - неодмінно
Можеш втратити миттю його,
Але той, хто існує нетлінно,
Повертає до нього свого.
08.06.2022
2
0
158
На папері
«Я тебе кохаю» тане в думці,
«Я тебе кохаю» й на папері.
Ці слова, напевно, як безумці,
Що стрибають у всілякі двері.
Ти - причина смутку та печалі,
Мій невдалий вибір, ти - брехня.
Чи твоя душа давно зі сталі,
Чи жадає зцілення щодня?
У квартирі стіни з твоїх фото,
У блокнотах очі та вуста,
Я малюю й пасма твої злото
І вдихаю з них усе життя.
Що б робила, поруч як не стане,
Як писала б «Я тебе люблю»?
Та дізналась - серце тьмяно в‘яне
Й лиш кричить: «Я, ні, не відступлю!»
«Я тебе кохаю» тане в думці,
Шмат паперу плаче за кутком
Десь далеко, скручений по струнці.
Він для мене був моїм ковтком…
Я тебе кохаю безсумнівно,
Ти, напевно, зовсім мене ні.
Як же не довіритись наївно
Цій відверто схованій брехні?
Слово недотримане згасає
І в моїй нестерпній голові
Все одно лиш дужче тільки грає,
Реченням пульсуючи в крові.
Ніжний дотик я не забуваю,
Рідний погляд навіть звіддаля.
Знай, тебе за все я пробачаю:
Й за образи, й втечі з корабля.
«Я тебе кохаю» на папері,
Він уже, на жаль, не полетить
У твої закриті фальшю двері,
Але в серці правду шепотить.
08.06.2022
2
0
158
Killed rue
My needs are all about you,
We are close to meet in a dream.
I don't know where’re lies and truth,
But I believe that you’re my beam.
Words aren't enough to express sense,
My thoughts are tangled in a knot.
How should I try to hide the fence
That between us is like a dot?
The road is broken by my tears,
I cut off all the ways to you,
But after I take out my spears,
I’ll run along the my killed rue.
03.06.2022
2
0
137
Вогники
Десь під небом місто є з дощу,
Із вогнів, які не потопають.
Як до нього руки опущу,
То вони під хвилями зникають.
Зазирну - там лихо тільки, смерть,
У воді все місто, та не тоне;
Тільки ліхтарі йдуть круговерть,
Що чекають полум‘я червоне.
Як настане час і місто спить,
То пітьма вкриває безпроглядно
Всі будинки в сяйві ліхтарів,
Що палають все одно нещадно.
Мерехтять і вдень вони, й вночі,
Темрява ніяк не покриває
Їх палкого серця, що в душі
Справжнього життя ритм відбиває.
Потопає місто, що з дощу,
Заливає стелю та підлогу.
Я не кину та не відпущу
Вогників, шукаючих дорогу.
23.05.2022
2
0
122
Волосся
Я люблю твоє світле волосся,
Я люблю його, чуєш чи ні?
Як воно поміж пальців сплелося,
Як іскриться в німій глушині.
Я люблю його сонячне сяйво,
Під проміннями жовтими блиск.
Воно ніби найбільше багатство,
Воно м’якше за топлений віск.
Я люблю його, чесно, без тями,
Цей чарівний, п‘янкий аромат.
Воно всіяне наче зірками,
Що ясніше небес у стократ.
Я люблю твоє світле волосся,
Його колір, мов жовтий тюльпан.
І мені вже не вперше здалося,
Що воно - найсильніший дурман.
25.05.2022
2
0
155
Вістря
Розтинаючи час на «до» й «після»,
Людство ніби заточує вістря,
В своє ж серце встромляє, щоб кров
Пролилася, а з нею й любов.
Розбиваючи шлях і дорогу,
Людство нищить свою ж перемогу.
Людство гине в своїх же руках
І за страхом породжує страх.
Пробиваючи рани в тілах,
Людство тисне ножі в кулаках
І ховає за спиною зброю,
Воно йде на всіх інших з війною.
Розстібаючи куртку добра,
Людство робить, на жаль, це дарма
Й залишає лише на собі
Черству душу, що тоне в журбі.
17.05.2022
1
0
113
Додому
Скоро повернусь назад додому,
До пшениці рідного колосся.
Скину біль, страшенно люту втому,
Розпущу знесилене волосся.
Доторкнусь до рідних мені стін,
До землі обличчям притулюся.
Може хтось, не вставши і з колін,
Спить під нею: «Ні, я не боюся!»
Повернусь під небо без хмарок,
Без яскравих спалахів і шуму.
Серце залишу тут без дірок,
Без поранень, гніву та без суму.
Зазирну в спустошену весну.
Де вона? Ніхто цього не знає.
Лютий як ішов, то на війну
Взяв її з собою й не вертає.
Не вертає усмішок дітей,
Він забрав усе, що ми всі мали,
Незліченних крім страшних смертей
Або тіл, що в вогнищі палали.
Віднайду покинутим свій край,
Знов побачу друзів і родину.
Мов ключі летять пташиних зграй
Люди, кожен у свою хатину.
Повернусь колись назад додому,
До полів, де соняшників море,
Де, схилившись повністю додолу,
Плачуть верби в озеро прозоре.
Плачуть люди в радісних обіймах,
Їх серця злились в одне живе
З тими навіть, спав хто в домовинах,
А тепер майбутнє в нас нове!
11.05.2022
1
0
148
Пір’їни
Усі спогади - наче пір‘їни,
Я тримаю їх міцно в руці.
Одна ніч лиш пройде - і руїни
В моїй з’являться вмить голові.
Пригадати минуле не вдасться,
Зранку зиркну - та чиста рука
Відпустила у пошуках щастя
Мої спогади десь до садка.
30.04.2022
0
0
161
Правда
Зв‘язаних мотузкою за шию,
Їм за спину руки силоміць
Заломили з вигуком: «Омию
Кров’ю, щоб обличчям пали ниць!
Не помре, хто вклониться нам й батьку
Нашому, що дав такий наказ.
Тільки-но дивіться, щоби царську
Руку цілували кожен раз».
Ця спокуса вірного не візьме,
Він віддасть життя та збереже
Серце своє віддане і чесне,
Рідного не зрадить, не втече.
Правда не бува рабом неволі,
Голос її гучний, а брехня
Очі має люті, але кволі,
Сил забракне їй одного дня.
Правди вже нема у цьому світі
Й не було з появою гріха.
У людей не вийде її встріти,
Бо інакше б жили не всиха,
Не було б під владою народа
Пролитої крові без вини,
Не страждала б і від нас природа,
Не вмирала б на чужій війні.
Якщо б люди вправно могли сіять,
То пожали б гарні врожаї,
І якби все зло могли розвіять,
То воно б не нищило гаї.
В нас нема такої сили, влади,
Крапку що поставила б в кінці.
В наших ДНК ген «убивати»,
Щит і меч для цього у руці.
Ні, немає правди у людини
Й джерела любові в нас нема.
Треба вчитись в того їй щоднини,
Потуха від кого вся пітьма.
18.04.2022
0
0
118
Вітрила
Зелені вітрила у синьому морі
Ясніли під сонцем, марніли з дощем
І, дивлячись в хвилі бурхливі прозорі,
То бачили рам’ям себе, то плащем.
Зелені вітрила дружили із морем,
Вода їм ніколи не каже брехні,
У будь-яку скруту говорить: «Поборем!
Не дам я тобі загубитись на дні!»
Та після штормів безперервних вітрила
Звернулись до моря - і наче чужі,
Бо більше вони не побачили крила,
Лиш ланці, які мов роздерли ножі.
⁃ Агов, море, де ти? Чи бачиш нас?
⁃ Звісно!
⁃ Чому ж ти не вкрило собою тоді?
Тепер пошматовані вітром зловісно.
Чому не дало заховатись в воді?
⁃ Мине трохи часу, ви станете краще,
Повірте мені, що це лихо пройде.
Я б вас не залишило на призволяще.
Етап цей потрібен, він вас возведе.
Проходили дні, протікали і ночі,
Вітрила весь час були дуже сумні,
Та все ж вони вірили в те, що пророчі
Були ті слова, в них немає брехні.
Наступної бурі накрило їх море,
На низ опустило, до самого дна,
І, діри усі залатавши, вже вкотре
Воно довело, що їх дружба міцна.
Нові паруса виглядали розкішно,
Неначе й подряпини в них не було.
Тоді повело море вгору неспішно
Назад на поверхню незрадне судно.
Вітрила, оговтавшись, зиркнули в воду,
На мирну, тихеньку блакитную гладь.
Вони так чекали на цю нагороду,
Але не змогли себе з нею впізнать.
У синьому морі вже сині вітрила,
Куди ж тепер зникли зелені сади?
⁃ За вірність віддало я вам свої крила,
Вони будуть з вами тепер назавжди!
14.02.2022
0
0
109
Зав’яжи мені очі
Зав’яжи мені очі, загорни в тканину
Щільну та гладеньку, відбери стежину
І візьми за руку міцно мене, й далі
Поведи по власній жвавій магістралі.
Мовчки йди до цілі, йтиму за тобою,
Я тобі ввіряю все життя без бою.
У твоїх долонях дихання й серцевий
Пульс, що б’є відлунням в вухах мов шалений.
Дай відкрити очі, подивитись в небо
У твоєму світі, що мені так треба.
Я тобі ввіряю все життя без бою
І ступаю тільки вірно за тобою.
04.02.2022
0
0
141
Ватажок
Мрійливі не будуть стогнати від болю утрати,
А більше знайдуть інших в світі ймовірних шляхів,
Здолати щоб двері закриті й залізнії ґрати.
Їх руки старанні ще зловлять багато птахів.
Покірний не стане скавучати й битись об стіни,
Аби довести, що навколо усі неправі,
Лиш зовсім дурний рветься в зону, де тільки руїни,
І йде по стежинам, хоч бачить, які ті криві.
Лиш в того завжди не буває спокійної ночі,
У кого давно стала совість нечиста й брудна,
А серце, б‘ючись, вже вистрибує, в’яне в турботі,
Яка не приходить звичайно ж тихенько одна.
Пронизливий погляд не буде безглузде питати,
Язик не чіпатиме злих і огидливих слів.
Лиш любляче серце у змозі нас змусити встати,
Воно допоможе тому, навіть довго хто тлів.
Палаючі рани не в силах таких і зломити,
Та болі пекучі не зможуть униз притулить.
Замерзлі кайдани їм легко в собі розтопити
І тіні з проваллями в інших умить освітить.
Вставатимуть люди на бік сильних духом і тілом,
За лідером, вправним у всьому для них ватажком,
За тим, хто до всіх випромінює сяюче світло,
І тим, хто для кожного став бездоганним зразком.
29.01.2022
Фото: Маєвська
0
0
122
Ти - єдина, кого я люблю
У холодному подиху ночі
Було чутно ледь теплі вуста,
Із яких виринали дівочі
Найгарніші, що є, імена.
Ти замовк, не звернувшись до мого,
Підійшов і лиш прошепотів:
«Милозвучні усі, та до твого
Я звертаю свій вогник світил
І очей добрих, люблячих сяйво,
Ніжні руки до тебе тягну,
Щоб відкинути пасмо русяве.
Ти - єдина, кого я люблю!»
21.01.2022
1
2
296
Прощення
На розжарених долонях
Принесу шматок любові.
У твоїх очей безоднях
Видно хмари світанкові.
Помаранчево-рожеві,
Білі пелени жовтневі
Укравають небо рясно,
І в очах палають ясно.
Серед них зирне і згасне
Моя світлая надія,
Як вспіймати її вчасно,
Небо полум’ям зрадіє.
Забери шматок любові,
І віддай мені натхнення
Хмар своїх, мов крапель крові,
Як в знак нашого прощення.
21.12.2021
1
0
251
Я, мов з ламкого дуже скла
Я, мов з ламкого дуже скла,
В твоїх долонях опинилась.
Ледь своє серце зберегла,
Щоб з ним до тебе уклонилась.
Тримай мене, прошу, тримай,
Щоб я під вітром не зломилась,
Але сильніше не стискай,
Щоб у руках не розкришилась.
18.12.2021
1
0
239
Жага до життя
Пророкувата мить настала,
Стрибок у вічність вже настав.
Так довго я цього чекала,
Коли б весь сніг і лід розтав.
Усмішка тепла не сповзає
З твоїх багряних тепер щік,
Вона, палаючи, вже знає,
Що треба, аби чоловік
Радів життю та й знав: не марно
Ці дні проводить в світі він.
Кохання нас знаходить вчасно,
Вмить позбавляючи руїн,
Що встигли в серці вже з’явитись,
Їх заліковує любов.
Вона скрізь може опинитись,
Підігріваючи всю кров
Та повертаючи до тяги
Сміливо жити без вагань.
Кохання надає звитяги,
На краще вічних сподівань!
27.08.2021, 3:00
3
0
312
Моя надія
Моя надія серед краху,
Як промінь сонця, велич хмар.
Врятуєш враз мене від жаху,
Розвіявши усіх примар.
Моя комета, впавша з неба,
Я загадала на тобі,
Щоб через рай і кола пекла
З тобою ми могли пройти.
Моя мотузка у безодні,
Мій порятунок і мій скарб,
Тепло у зими ти холодні,
Яскравість, навіть, темних фарб.
Ковток води та крапля крові,
В тобі усе: й життя, і смерть.
Ти поєднання всій любові,
Що лиш існує в світі геть.
Моя ти мрія, заклик жити,
Дар Божий, ласка від небес.
Ти можеш легко розпалити
Вогонь, що відібрав в нас Зевс.
Моя надія серед краху,
Мій промінь сонця, велич хмар.
Мій провідник на моїм шляху
І мій у темряві ліхтар!
25.07.2021, 3:15
4
0
334
Прірва
Коли я бачу тінь в твоїх очах,
Я завмираю вмить, згадав про страх,
Що так давно проріс в моєму серці.
Я бачу його скрізь в німих люстерцях.
І неможливо дихати тепер,
Коли всі води висохли з озер,
Коли ти душу випив без остатку,
Коли нема кінця вже і початку,
Я падаю у прірву, мов свинець
І в мить оцю я зводжу нанівець
Усі ті дні і ночі до світання,
В яких мені співав ти про кохання.
14.11.2020
5
0
317
***
Колихав у небі хмару,
Поривався в вись далеку.
Необмежена в любові
Та чекала, мов шалена.
Ти летів крізь дивні сльози,
Розуміючи, напевно,
Що здолати був у змозі
Перешкоди. Все ж даремно...
Ти летів, вона благала:
«Залишись, молю, зі мною!»,
Не послухав, вона впала:
«Вже не буду я живою...»
16.10.2020
4
0
428
Бог
Ми вважаємо, що одинокі,
Але є в небесах Живий Бог,
Здатен він усі рани глибокі
Заживляти без зайвих вимог.
Відірвались, на жаль, ми від Нього,
Загубили всі вірні шляхи.
У Творця є одна лиш вимога:
Бути вірним Йому назавжди.
Сила Господа в щирій любові,
Тож без неї нам просто ніяк.
Через брак її тонемо в крові,
Всесвіт війнами сильно набряк.
Ми палаєм у вогнищі страху,
Що створив його сам Сатана.
Люди вірять йому і щоранку
Віддають свою душу дарма.
Живемо у скрутну ми годину,
Заблукавши в оманливих днях,
Відчайдушно чекаємо днину,
Коли зла вже не буде в серцях.
Зрозумівши, що є у нас Батько,
Наш Великий Небесний Отець,
Нам не буде у світі так страшно,
Коли поруч з тобою Творець.
Його Слово, немовби ліхтарик,
Що поможе крізь темряву йти,
З ним можливо всю правду побачить,
Бога істину нам віднайти.
Якщо віримо в Нього і знаєм:
Головне – це любов на Землі,
То ніколи біди не зазнаєм.
Бог поможе тобі і мені!
14.04.2021
2
0
209
...
...Я почула приглушений гуркіт,
Через мить хтось постукав: «Це я»,
⁃ Ну привіт, - простяга свої руки,
Чоловік мені каже, - Ти як?
На порозі я завмерла - диво:
⁃ Нащо зараз до мене прийшов?
⁃ Та невже, - каже він, - неможливо.
Як же грає в тобі рідна кров!
Він, неначе мене і не слуха,
Все лепоче, де був він і як.
⁃ Дуже довгою була розлука,
Не гадаєте, батьку, ви так?...
13.02.2021
4
0
385
Швидко виростають діти
Маленькі дітоньки ходили,
Дружили, грались і любили.
Один йому подарував
На пам'ять книжку, обіцяв,
Що разом будуть повсякчас.
"Водою не розлити нас"
Як виростуть, минуть роки,
"Та пам'ятати будем ми"
А час минав, мов ллє вода,
Один із них любов продав.
Продав він дружбу, вірність... ВСЕ!
Як вітер швидко це несе...
Та іншому встромили ніж,
Згадав, як бігли босоніж,
Як разом від собак тікали,
Як вишню разом вони рвали.
Та що ж вже з цього?
Ні, нічого!
Комусь і байдуже давно,
А іншому не всеодно.
І так завжди у цьому світі
І швидко виростають діти,
Забудуть з часом свої мрії,
Про дружбу й позови надії.
10
0
441
Чому всі підлітки...?
Чому всі підлітки в дванадцять
Так прагнуть скуштувати алкоголь?
Чому в тринадцять замість успіхів,
Зненацька, курити починають табаком?
Чи так це круто, так це класно?
Напевно ні, невже?
Чи весело вкорочувати віку,
Губити все життя своє, підсилу
Кожному таке, не сперечаюсь.
Але навіщо слухати когось?
Іти до тих людей, яких не люблять,
Яких ненавидять і прагнуть відректись.
Їх зневажають, що не сказали вчасно
Нещасне слово, "ні", невже так важко?
Немає сили волі у таких людей,
Немає в них нічого вже тепер.
Тоді навіщо, тож навіщо, друже,
Ти лізеш в пекло, у вогонь палкий?
Згориш і не зостанеться і сліду,
Невже цього ти хочеш досягти?
Чи прагнеш опинитися в труні ти?
Померти, не впізнавши цілий світ?
Ти можешь не дожити до свого ж повноліття,
Якого дуже мрієш досягти.
Чому всі підлітки в дванадцять
Так прагнуть скуштувати алкоголь?
Чому в тринадцять, замість успіхів у школі
Курити починають табаком?
Задумайся, ти, друже, і не поспішай
Порийся у думках своїх невпинно
І відповідь чимдуж свою ти дай,
Свою, а не чужу, стереотипну
8
0
900
