Не боги

Божевільний

Ми не боги ми можемо померти десь далеко на війні не дійшовши до мети. Нам говорять різне про все наше рідне та чуємо лиш тоді коли піднімуть високо до гори. Ніхто не хоче слухати про те, що болить який поганий він може бути, коли душа горить. Безсмертним не можливо стати тому кожного смертю можна налякати усе віддадуть люди за те, щоб зайвий день прожити не знаючи чи зможуть щось змінити. Нам присвоєно помилятись і мати страх, чогось боятись правду оминати ми ж хочем якось виживати. Тому боги не люди вони не роблять всього того вони все знають :іти куди жити для кого і для чого. Вони знають ображатись -слабкість навіщо та біль, навіщо те горе краще над собою посміятись і менше буде сліз те море .

2018-12-01 22:06:50

Інші вірші поета

Скажи, чому ти тут? Лялька Птах Питання

Інші поети

Итан Торкио

@dupochka

NancyRdz_STORIES_BEHIND_EYES

@NancyRdz_STORIES_BEHIND_EYES

Наталі

@Nata_Lia_

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

4859

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12534