Не боги
Божевільний
Ми не боги ми можемо померти десь далеко на війні не дійшовши до мети. Нам говорять різне про все наше рідне та чуємо лиш тоді коли піднімуть високо до гори. Ніхто не хоче слухати про те, що болить який поганий він може бути, коли душа горить. Безсмертним не можливо стати тому кожного смертю можна налякати усе віддадуть люди за те, щоб зайвий день прожити не знаючи чи зможуть щось змінити. Нам присвоєно помилятись і мати страх, чогось боятись правду оминати ми ж хочем якось виживати. Тому боги не люди вони не роблять всього того вони все знають :іти куди жити для кого і для чого. Вони знають ображатись -слабкість навіщо та біль, навіщо те горе краще над собою посміятись і менше буде сліз те море .
2018-12-01 22:06:50
6
0
Інші вірші поета
Сумно і бридко... Я бачу твої червоні вуста.... Дверей так багато відкритих... Скажи, чому ти тут?
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
2286
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3609