Як може світ цей вільно так тривати...
Божевільний
Не здатен я ніяк збагнути, як може світ цей вільно так тривати, коли повинен і живих, і мертвих, і забутих у собі весь час тримати. Мабуть це важко - стільки різних створінь, стільки різних поколінь, стільки різних відбулось змін - скільки в тебе, світе, лишилось сил? Як не зламали тебе і досі люди своїми вічними питаннями: "бути чи не бути?", своїми дивними бажаннями : "бігти у нікуди", "марнослів'ям і лінню велике щось здобути". Чи дивитись тобі не набридло, як помирають всі і гине все, що так гарно виглядало й сіяло, про що навіть пам'ять світло несе. Тобі напевне боляче знати й спостерігати на те, як мало часу дано істотам земним, не маєш права ти до них щось відчувати, ні звикати, бо вони тебе покинуть скоро - ти залишишся сумним. Не здатен я ніяк збагнути, як може світ цей вільно так тривати, ну як це таким сильним бути -так багато болю у собі тримати.
2019-06-19 05:32:44
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Серафім
Дуже цікавий вірш...класно. Молодець)))))👍👏
Відповісти
2019-06-19 07:23:44
Подобається
Божевільний
@Серафім дякую
Відповісти
2019-06-19 15:27:36
1
Інші вірші поета
Королі Життя надто круте... Посиди ще... Весь світ - ілюзія суцільна...
Інші поети
GannMorgana
@GannMorgana
Ethanio Oberon
@ethanio_oberon
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5080
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12249