Удигейська легенда У селищі ліснім жили два брати: Один був Індига, другий - Соломдига; І якось вдвох вони відправилися полювати - Можливо стрінеться в тайзі олень або хоч кабарга. Пів дня даремно в лісі проблукали, Аж от - назустріч вибіг олень із хащів; Ловці із сагайдаків луки витягали- Мисливець не проґавить такий момент нізащо. Молодший - Індига, гарячий і завзятий, Був дуже нетерплячим у свої літа, Він першим випустив стрілу крилату, Але не влучив - тож і здобич не дістав. Хотів Соломдига тварину застрелити, Та той олень, мов птах, кущі перелетів, Чагарниками дременув - лиш захитались віти - Мисливець свою здобич упустив. І раптом поблизу почулося гарчання тигра - Хижак оленя того ж само скрадав; Тож полювати у мисливців пристрасть зникла, Тепер обом було не до забав. Соломдига утік до скелі кам'яної, І спис згубивши, на гору заліз; А Індига побіг бистріш кози лісної- У ліс дрімучий страх його заніс. Тигр брата старшого вловив у пастку вміло, На поміч звав Соломдига - докликатись не зміг; А Індига - наляканий і очманілий - В оселю батьківську з'явився на поріг. - Де брат твій?! - гнівно запитала мати. - За нами гнався тигр...- син тихо відповів. Та мати мовила: - Іди його шукати! Бо викликає боягуз лише презирство й гнів! Від сорому додолу очі опустивши, Відправився шукати брата Індига: Здавалось - ліс гіллям презирливо колише - І охопили його розпач і туга. Ідучи стежкою серед ялин дрімучих, Побачив брат молодший їжака, Спитав: - Чи ти не бачив мого брата, їжак колючий? Той відповів: - Спитай у білки, їй видно ліпше звисока! Тож запитав невтішний Індига у білки: - А чи не бачила ти брата десь мого? І відповіла йому вервиця з гілки: - Спитай в орла, ніхто не бачить краще за нього! Побачив Індига - як в небі високо орел літає: - А чи не бачив брата ти мого, орел?- Спитав мисливець птаха, що усе і завжди знає, І відповів орел, який крилом торка небесних сфер: - Літаючи удаль, я бачив твого брата, Його в облозі й досі ще тримає тигр, Багато труднощів тобі прийдеться подолати, Щоб страх - врага одвічного перемогти! Я дам тобі з крила свого пір'їну, Яка і в темряві тобі укаже шлях, Іди за нею, де та не полине, Й здолаєш все, й побореш власний страх! Перо орлине завело героя у болото, Той дерся, стрибаючи з купини на купину, Та ось узрів якогось водяного чорта - Пеньок з очима, що в болоті не тонув. Чудовисько болотяне сказало: - Іди сюди до мене в глибину! В героя мужності від страху враз не стало; По слову з себе Індига тягнув: - Ти - Бока, що людей у вир втягає, І перш ніж ти мене в болото забереш, Давай в одну цікаву гру зіграєм, Як вище стрибнеш за мене - життя моє візьмеш! Болотний цар на гру цікаву зголосився: - Чи високо стрибнеш, ну ж покажи мені?! Підстрибнув Індига - ледь ноги із багнюки витяг, Сміявся голосно над дійством водяний. Підскочив Бока - ледь не торкнувся неба, Ніхто в житті стрибка такого не видав, - Я переміг!- кричав, бив в груди себе, А Індига в той час п'ятами накивав. Болотний цар на баговиння приземлився, Але побачив - син людський підступно з ним вчинив; Ногами тупотів, махав руками, злився Та обіцяв втопити людство все в трясовині. Перо орлине досягло гірського перевалу, Його долаючи, набрів герой на Карзаму, І була зустріч з чоловіком-каменем невдала: Людину ухопивши - на камінь ледь не обернув саму. Герой заголосив - (бо ж лячно стало): - На камінь обернуть живе - от дивина мені! (Багато статуй кам'яних навкруг стояло.) - Ти спробуй камінь на людину оберни! А Карзаму, прийнявши від невдахи виклик, Напівкаміння на людину обернув- Тож скам'яніле тіло раптом зникло, Та більшу хитрість Індига утнув: - Ти голову схили до мене, Карзаму, Бо щось важливе маю я тобі сказати! Той голову схилив, і перець Індига сипнув Йому в обличчя, сам же кинувся тікати. Довірливість свою кляв довго Карзаму І в слід людцю жбурляв важке каміння. - Я весь ваш рід- кричав - на камні оберну! Не буде жодному від мене більш спасіння! Радів мисливець, що так вдало втік; Життя він спас - та поруч із наступною горою Увесь запал його одразу зник - Бо він представ перед рікою вогняною. Колись на місці протікала цім ріка - Та звідкись стала враз вогню стіна; Переборовши страх - герой мотузку в'яже до древка Й метнувши спис - вірьовку напина. І по мотузці Індига поліз сміливо, Та не дрімали феї вогняні - Вони вірьовку швидко запалили, Але на інший бік порив відніс героя вітряний. А вогняна ріка ізнов потоком стала, Щез мить тому вируючий вогонь; Та Індигу, мов від пропасниці, тріпало - Від переляку пітніли кінчики долонь. І от добу лісами проблукавши, Знайшов мисливець згублені сліди, І втечі шлях ганебної одразу відшукавши, Помітив тигра, що ходив туди-сюди. В бій кинувсь Індига, узрівши брата, І хоч хижак готовий був і бився теж відважно - Поніс тигрячий рід сьогодні втрату, На спис тигр нахромивсь й затих назавжди. Живі-здорові повернулися брати додому, Їх на порозі радісно зустріла мати... Хоробрим серцем названий потому - Мав Індига спис батька вспадкувати. Кабарга - представник родини оленів Вервиця - білка Пропасниця - лихоманка