Настрій мінор
Andrii Katiuzhynskyi
Втомився бути я перекотиполем І, мов осел, покірно волокти гарбу; І хоч завжди зі мною грає доля, Але натуру поламаю я слабку. Втомився всім навколо догоджати, В мінливім світі розсипатись - наче ртуть - Невдячні люди вміють тільки брати, Та рідко що навзаєм віддають. Не прагну я щось довести нікому, Одне я тільки хочу донести - Війна із вітряками викликає втому, Волію ж мовчки я свого хреста нести. Нікого не суджу, нікого не повчаю І ні за ким не спалюю мости, Але образливо, коли тебе за дурня мають, А самі світочами глупства є і темноти.
02.11.2020
4
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Так, нажаль більшості з них завжди мало і завжди щось не так!
Відповісти
02.11.2020, 06:34
Подобається
Інші вірші поета
Яблуні, що відцвітають Під враженням від репродукції Босха Коли затиснений у чотирьох стінах Умовна велич людини
Інші поети
Momen ali
@momen_ali
Arif Babatinca
@arif_babatinca
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1359
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11355