Кібернетичне безумство
Навіяно аніме "Обладунки привида". Зростає вплив технічного прогресу: Комп'ютери все глибше входять у буття, В наш вік гаджетизації і стресів, Назад уже не буде вороття. Передивляючись японське аніме - Я дивувався графіці і спецефектам, І раптом думка торкнула мене - Невже живого світ на грані смерті? Мелькала в кадрі преді мною кібердіва - Людина-надістота-супергероїня: Непередбачувано-сильна, надвродлива, Прудка, мов ящірка, і статна, мов княгиня. Та тіла як такого у неї нема: Мізки комп'ютерні і генетичне кібертіло, Замість душі - кіберпрограма лиш сама, Хоча в усьому - вона вправна й дуже вміла. Скляні й цементні круг громадини домів, Але ні деревця, ні пташки, навіть квітки; Кіберпортали крізь, USB-порти для напівбогів, Та не вигулює ніхто тварин, ніде не грають діти... А головний злочинець - теж герой незламний: Гібрид душі людської й кіберінтелекту, Індивідуальність його - забезпечення програмне, Він з тіл людських усе перестриба в кібероб'єкти. І навіть зовсім не хвилює нас, Що світ мережами програмними забитий, Цілі держави - філіали кібербаз; Що особистість втратити - ще гірше, аніж бути вбитим. Нас не лякає: що людська душа Стирається від вірусу програми, Що спокою гігантська павутина нас лиша, Що мережа інету замінила школи нам і храми. Я всю переказати кіберсагу не берусь - Мене проблеми іншії хвилюють: Не хочу я, щоби забило спамом голову комусь, Мене лякають діти, що на сайтах днюють і ночують. В кінці слова:"Велика і безмежна вся Мережа!"; Та не хотів би я у цій Мережі жити, Можливо в Кіберпросторі нема обмежень, Та що занадто - легко може вбити.
2020-10-19 07:39:11
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую за коментар, ну як вже вийшло, не всі твори виходять настільки добре, як би нам того хотілося!
Відповісти
2020-10-19 16:57:03
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Дуже дякую!
Відповісти
2020-10-20 07:53:03
Подобається
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3443
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12526