Гавайська легенда про червону квітку
Охія - перше дерево, що пробива застиглу лаву, На нім росте червона квітка - лехуа; Та я не раджу вам зривати квітку ту криваву, Це - символ вірності й кохання на Гавайських островах. Серед чоловіків був Охія самим вродливим й сильним, А Лехуа - найкрасивішою серед дівчат вважалася не без підстав; Та коли Охію побачила Пеле - вогню богиня, То захотіла - щоб він її коханцем став. Рибар відмовив їй - лиш Лехуа була для нього мила, Пеле розгнівалась й на дерево перетворила юнака; Богам же стало шкода дівчину, і щоб та гірких сліз не лила - Її зробили квіткою - аби закоханих не роз'єднала Вічності ріка. Доки цвітуть на дереві квітки червоні - Повітря завжди буде теплим і безхмарним, Якщо ж зірвати квітку - дні одразу настають холодні - Так Лехуа в розлуці сумує за коханим. Пеле - богиня вогню і вулканів Рибар - тут рибалка, рибак
2020-11-22 07:12:51
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Velles
Красивая легенда. И символическая. Цветущее дерево как любимая с любимым... очень красиво
Відповісти
2020-11-22 08:08:53
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Благодорю Вас!
Відповісти
2020-11-22 08:10:07
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Так, за сучасними нормами я бачу, що в українській мові зараз намагаються не вживати слово самий в найвищому ступені, 20 років тому, коли я вчив мову у вузі вживалися обидві форми найвищого ступеня, мабуть, Ви праві але поезія це не математика, і якщо вживати найвищий ступінь так як Ви говорите, вірша не буде взагалі!
Відповісти
2020-11-24 09:27:46
Подобається
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2609
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13147