Гавайська легенда про червону квітку
Охія - перше дерево, що пробива застиглу лаву, На нім росте червона квітка - лехуа; Та я не раджу вам зривати квітку ту криваву, Це - символ вірності й кохання на Гавайських островах. Серед чоловіків був Охія самим вродливим й сильним, А Лехуа - найкрасивішою серед дівчат вважалася не без підстав; Та коли Охію побачила Пеле - вогню богиня, То захотіла - щоб він її коханцем став. Рибар відмовив їй - лиш Лехуа була для нього мила, Пеле розгнівалась й на дерево перетворила юнака; Богам же стало шкода дівчину, і щоб та гірких сліз не лила - Її зробили квіткою - аби закоханих не роз'єднала Вічності ріка. Доки цвітуть на дереві квітки червоні - Повітря завжди буде теплим і безхмарним, Якщо ж зірвати квітку - дні одразу настають холодні - Так Лехуа в розлуці сумує за коханим. Пеле - богиня вогню і вулканів Рибар - тут рибалка, рибак
2020-11-22 07:12:51
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Velles
Красивая легенда. И символическая. Цветущее дерево как любимая с любимым... очень красиво
Відповісти
2020-11-22 08:08:53
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Благодорю Вас!
Відповісти
2020-11-22 08:10:07
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Так, за сучасними нормами я бачу, що в українській мові зараз намагаються не вживати слово самий в найвищому ступені, 20 років тому, коли я вчив мову у вузі вживалися обидві форми найвищого ступеня, мабуть, Ви праві але поезія це не математика, і якщо вживати найвищий ступінь так як Ви говорите, вірша не буде взагалі!
Відповісти
2020-11-24 09:27:46
Подобається
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
1973
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1999