Гавайська легенда про червону квітку
Охія - перше дерево, що пробива застиглу лаву, На нім росте червона квітка - лехуа; Та я не раджу вам зривати квітку ту криваву, Це - символ вірності й кохання на Гавайських островах. Серед чоловіків був Охія самим вродливим й сильним, А Лехуа - найкрасивішою серед дівчат вважалася не без підстав; Та коли Охію побачила Пеле - вогню богиня, То захотіла - щоб він її коханцем став. Рибар відмовив їй - лиш Лехуа була для нього мила, Пеле розгнівалась й на дерево перетворила юнака; Богам же стало шкода дівчину, і щоб та гірких сліз не лила - Її зробили квіткою - аби закоханих не роз'єднала Вічності ріка. Доки цвітуть на дереві квітки червоні - Повітря завжди буде теплим і безхмарним, Якщо ж зірвати квітку - дні одразу настають холодні - Так Лехуа в розлуці сумує за коханим. Пеле - богиня вогню і вулканів Рибар - тут рибалка, рибак
2020-11-22 07:12:51
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Velles
Красивая легенда. И символическая. Цветущее дерево как любимая с любимым... очень красиво
Відповісти
2020-11-22 08:08:53
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
@Velles Благодорю Вас!
Відповісти
2020-11-22 08:10:07
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Так, за сучасними нормами я бачу, що в українській мові зараз намагаються не вживати слово самий в найвищому ступені, 20 років тому, коли я вчив мову у вузі вживалися обидві форми найвищого ступеня, мабуть, Ви праві але поезія це не математика, і якщо вживати найвищий ступінь так як Ви говорите, вірша не буде взагалі!
Відповісти
2020-11-24 09:27:46
Подобається
Схожі вірші
Всі
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1700
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13067