Облітаюче дерево
Опадаюче дерево - символ плинності життя Стара шовковиця потроху облітала, Роняючи на землю жовтий лист; Мені шовковиця старенька нагадала - Життя людське, що молодим було колись. Людина в молодості розцвітає, Вкривається незнаним, наче листям молодим, Дає приріст - потроху виростає, Потім плоди і листя встелять землю, мов килим. Хай сиплеться старе пожовкле листя, Його весною згрібши - приберуть; Але плодів ряснії ґрона-кисті На землю впавши, новим зерням проростуть. Людина в старості втрачає сили, Непотріб з неї весь, немов лушпиння, облетить; А в пам'яті нащадків предок - серцю милий Плодами добрими, які спромігся залишить.
2020-12-27 06:35:19
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, хочеться в це вірити!
Відповісти
2020-12-27 06:45:01
Подобається
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9196
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5048