Облітаюче дерево
Опадаюче дерево - символ плинності життя Стара шовковиця потроху облітала, Роняючи на землю жовтий лист; Мені шовковиця старенька нагадала - Життя людське, що молодим було колись. Людина в молодості розцвітає, Вкривається незнаним, наче листям молодим, Дає приріст - потроху виростає, Потім плоди і листя встелять землю, мов килим. Хай сиплеться старе пожовкле листя, Його весною згрібши - приберуть; Але плодів ряснії ґрона-кисті На землю впавши, новим зерням проростуть. Людина в старості втрачає сили, Непотріб з неї весь, немов лушпиння, облетить; А в пам'яті нащадків предок - серцю милий Плодами добрими, які спромігся залишить.
2020-12-27 06:35:19
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, хочеться в це вірити!
Відповісти
2020-12-27 06:45:01
Подобається
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4841
"Письмо ушедших дней"
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1883