Облітаюче дерево
Опадаюче дерево - символ плинності життя Стара шовковиця потроху облітала, Роняючи на землю жовтий лист; Мені шовковиця старенька нагадала - Життя людське, що молодим було колись. Людина в молодості розцвітає, Вкривається незнаним, наче листям молодим, Дає приріст - потроху виростає, Потім плоди і листя встелять землю, мов килим. Хай сиплеться старе пожовкле листя, Його весною згрібши - приберуть; Але плодів ряснії ґрона-кисті На землю впавши, новим зерням проростуть. Людина в старості втрачає сили, Непотріб з неї весь, немов лушпиння, облетить; А в пам'яті нащадків предок - серцю милий Плодами добрими, які спромігся залишить.
2020-12-27 06:35:19
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, хочеться в це вірити!
Відповісти
2020-12-27 06:45:01
Подобається
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4490
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10116