Розвалини сільскої школи
Сільської школи занехаяні руїни, Ви, певно, пам'ятали кращі днини, Ви, мов ті шрами, на тлі нашої країни, Всі ланцюгом з'єднались нерозривним. В людський обхват товстезнії ялини Розвалини від сонця затіняють; Каштани, клени, туї і модрини Людей нехлюйство тихо вибачають. Тепер будівлі ці - птахів оселя, Вночі тут сови з тьмою розмовляють, А вдень синиці й горобці з цвіріньканням веселим З рудими пугачами в сховки грають. Ви - гімн людського глупства і недбальства, Ви - крик німий надії, що згасає; Дивись на них, людино, роздивляйся - Цивілізація гниюча крила розправляє.
2020-10-12 07:42:25
4
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Andrii Katiuzhynskyi
Дякую, ми забуваємо, що духовність наша - від землі, історично ми - хліборобська нація!
Відповісти
2020-10-13 10:19:07
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Звичайно ж Ви маєте рацію, але й забувати коріння теж не треба!
Відповісти
2020-10-13 10:23:26
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
Так, і це теж правда!
Відповісти
2020-10-13 10:27:33
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1232
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1656