Серед засніжених лісів прадавніх, Де шлях проклав могутній Турне-Ельв, Де фьорди звивисті і береги туманні, Росте величний дуб між гірських скель. Багато бачив він подій минулих, Був свідком війн, походів, грізних битв; Сном вічним берсерки під ним поснули, Ім'я яких боїться вимовити світ. Сіді ліси, цей дуб одвічний страж вам, І свевам грізним іздавна кумир; Пристанище для воїнів відважних, Які не раз під ним влаштовували пир. Та нині тихо під розлогими вітами, Лиш пошепки вогонь в кострі сичить, Суворий вікинг, пригнічений думками, Ніким невтішений близ вогнища сидить. Згадався Еріку стрункий дівочий стан, І очі Хельги - лісові озера сині, Її упертий, лютий батько-тан, Що берсерка зганьбив при всій дружині. Згадав вояк хоробрий день і мить, Коли валькірію зустрів він горделиву; Така народжується раз у п'ять століть: Мов та богиня, статна і вродлива. Як зважився спочатку підійти, І слово мовив діві несміливо - Ніхто не зміг до серця Хельги шлях знайти, Та з ним була ласкава й негнівлива. Грайливі пригадались погляди дівочі, Палка любов, їм не віщуюча біди, Під дубом Тора вдвох проведенії ночі, І клятви бути разом назавжди... Та долі нитку тчуть не люди - Норни, І в злого Локі всюди є посли - Тож за чиїмось за навітом злобним Про зустрічі їх Бйорну донесли. І за бажанням Долі, смертним непідвласним, Могутній Седрік селище минав - Життя зробивши двох закоханих нещасним - Вовк старий граційну сарну пострічав. До Хельги вечором сватів заслали, Стояв в обійсті Бйорна плач гіркий. Весілля справивши, коней сідлали- Увіз дружину молоду конунг сідий. Затримався в поході Ерік тую зиму; Все злато, що в важких боях нажив - Зібрав до купи і відніс за Хельгу віно, Все без остатку до тана ніг зложив. Та негостинно прийняв Бйорн сміливця, Лиш мовив: - Як посмів ти голодранець?! Не про тебе ця красная куниця! Ти під ногами олениці - ягель-сланець! Дивився вождь на Еріка чванливо- Навколо крила землю заметіль В той час - як Хельга, лада серцю мила, Збива конунгові нелюбому постіль. Не відповів нічого Ерік Бйорну, Зітхнув лиш гірко, та пішов собі; Ніхто не бачив біль у виразі лиця німому, Ніхто із ним не розділив ганьби. А вранці все обійстя танове згоріло, Посічених господаря і слуг знайшли. Хто так помстився - було зрозуміло, Та месник зник десь під покровом мли. Під дуба тихо свевського вітами, Лиш пошепки вогонь в кострі сичить; Повіє вітер давніми часами, І сага Еріка і Хельги зазвучить. Норни - богині долі в скандинавській міфології. Локі - бог вогню та хитрощів у давніх скандинавів. Тан(тен) - аристократичний титул у давніх скандинавів. Віно - викуп за наречену.