И зачем-то сейчас, касаясь тебя когда захочу, я вспоминаю наше начало. Теперь я с тем, кто сводит с ума. Но так же было не всегда? Я хочу делить с тобою свое звездное небо, на которое мы смотрим с крыш. Я хочу бегать с тобой, будто бы в дурмане, я пъяна, но не пъю. Ты тот человек, который меняет меня без лишних слов. И я ни в коем случае не скажу, что против этого. Ты же и тот человек, что смотрит таким чистым взглядом... Я люблю в тебе все, не смотря ни на что. Пожалуйста, давай навсегда?..

Дозвольте звертатися до Вас на "Ти". Так ось. Ти вважаєш, що знаєш мене? Ти справді в цьому впевнений/впевнена? Що ж, дозволь я розкажу про себе те, що не знав ніхто. Закладаюсь, твої уявлення про мене дещо різняться з правдою. А того, що ти знаєш мій улюблений колір та квіти- не достатньо. Хоча би тому, що я ненавиджу квіти. Все життя я вірила людям. Довіряла. Людей зводить на нівець їх сліпа віра в добро та порядність. Що ж, я не виняток. В свої 15 років я посмакувала життям більше, ніж ромашковим чаєм. До пори до часу, всі ми такі. Нас змінюють люди та обставини, що їх супроводжують. Мої ж обставини- це пути органа з лівого боку та інфантильний погляд на життя. Здається, алгоритм розлому та апокаліпсису в моєму світі був таким: Спочатку ти заходиш людину. Людину, з якою тобі легко. З часом, людина стає тобі цікавою, І ти не хочеш кимось замінювати її. А потім ти прив'язуєшся. А можливо і одразу в вогонь- ти закохуєшся. Даруєш всю себе, по новому відкриваючи себе для навколишнього світу. Стан ейфорії в науці вважається одним із найменш вивчених, бо у всіх він проходить по різному. Лише наслідки однозначно подібні. Так ось. Ти даєш себе в повну віддачу, а отримаєш... Ну, для цього тексту ти отримаєш лише негативний результат. І потім-втрачаєш себе. Чи не так? Для початку ти втрачаєш контроль над власними емоціями. Ненавидиш світ, людей, І тут саму людину, що є причиною твоєї хандри. Згодом втрачаєш силу комунікації. Про друзів мови уже немає. Так, вони підтримають. А далі? Ти не сприймаєш, Я це розумію. Так, саме я це розумію. Особисто в мене далі ішов наступний пункт: алко, сіги і нарко. Що вибереш ти? Чи будеш повільно вбивати себе усім зараз? Не допоможе. Ти забудешся, але в дурмані згадаєш все. Тобі ніколи не стане легше від того, що намагатимешся забути людину за допомогою інших. Це не працює, sorry. Десь тут починається етап забуття. Ти знаєш, що в деяких ситуаціях твій організм запрограмований на самознищення? Я знаю. Розум імпульсивно шукає способи покінчити зі всім. А тіло тільки виконує. Перспективно? Ні. В кінці ти вже не хочеш нічого. Ні жити. Ні вмерти. Існувати? А для кого? Я плекала паскудну мрію: стати тією, яка буде використовувати всіх, як це робили зі мною. Стати тією, яку будуть всі ненавидіти, але і без мене буде ніяк. Стати взаємною. На кінець цього беззмістовного набору речень, я хочу зазначити одну річ. Тобі стане легше лише тоді, коли вибачиш сам/сама себе. Не зациклюйся. Твоє до тебе повернеться. На сьогоднішній день, я ніколи не задумуюсь про такі речі, що були вище описані. Але я знаю, про що писала. Я це пережила. Отже, ти досі вважаєш, що знаєш мене? Ні, ти ще нічого не знаєш...