Вірші
Війна
Спокійно крокуючи містом
Поглянь навкруги:
Вже пройшло те літо,
Коли війну вели.
Відцвіли ті гвоздики,
Які на мармур клалИ.
І лягли під мармур
Чиїсь сини.
Ти поглянь навкого:
Щось змінилось, авжеж?
Відспівали в церкві
Чорний кортеж.
По дорозі сміло
Ти ходити зміг
Через те, що відболіло
Тим, хто переміг.
Матерям героїв
Поклонитись варто
Бо серце - як зброю-
Видерто й отдато
Солдатським дружинам-
Руки цілувати
Що сльози-дюжинами
Треба рахувати.
Що діти-орлята,
До подвигів звуть,
Бо війна триклята
Заступала путь...
А героям, що їх незлічити,
Від держави-посмертна медаль.
А війна-то людей калічити,
А війна-то гіркий шпиталь...
Тож, зупинившись отак серед міста,
Ти очима шукай небеса:
І подякуй героям за літо,
Коли скінчилася війна.
6
0
591
...О сьомій ранку
Ми померли о сьомій ранку,
З чого ще розпочати день?
Прикував ти мене наче бранку.
Відтепер я жива мішень.
Чи кохала тебе? Не знаю.
Чи потрібне кохання тепер?
Розуміння в очах шукаю,
Розумію, що ти сапер.
Ми померли о сьомій ранку,
І кохання померло теж.
Десь у нашому ліжку, у мряку,
Хоч колись- кохали без меж.
Отруїв ти мене собою
І робив ти це кожну ніч.
А без тебе... бути живою?
Ні,не бути. Біжу навстріч.
Я померла о сьомій ранку
Я померла-бо ти звелів.
Ну а сам... затягнув краватку,
Бо від болю, здається б, скулив.
Підв'язав, закривши кімнатку,
І навіки очі стулив...
4
0
599
Давай...
Давай закриємо очі,
І сидіти отак півночі:
Говорити - про що захочеш,
Голову мені паморочиш.
Давай розмовляти тихенько-
Щоб вітер здіймав легенький.
Десь пташка, отам, заспівала:
Про молодість, що змарнувала...
Обійми мене, пригорни мене,
І охопить кохання шалене.
Тож давай закривати очі,
Щоб сидіти отак щоночі.
5
0
817
Мовчи
Мовчи... не озирайся...
Зможеш?
На вухо тихо прошепчи,
І птахом догори здіймайся.
Мовчи.
Мовчи! Не озирайся!
Це як залежність
Лиш зізнайся...
Вагомо- уже протилежність.
Себе не тямиш,
Руку тягнеш,
Крок ще ступиш-
Слово зрониш.
Прощай...
Себе, напевно, повтішай?
А я лечу... Лечу до зграй.
Вони ж - туди, де неба край...
6
0
702
