. . .
Вона носила квіти у волоссі.
І коли в спину ніж встромляли знов,
Їй невідома була стежка злості -
За промінь світла їй була любов.
Вона завжди вставала дуже рано,
З передчуттям відвертості розмов.
Їй не боліли садна всі і рани,
Бо їй за ліки правила любов.
І коли вечір вже на видноколі
Розтягував безмежності покров,
Немов намисто, розкладала долі
Свою сльозами зрошену любов.
Вона носила квіти у волоссі...
І коли в спину ніж встромили знов,
Їй підвестися більше не вдалося,
Бо тим ножем була її любов...
2019-02-27 16:48:58
28
5